випадково і тому заслуговують на поблажливість. Обурений Похітонов зажадав від адвоката, аби
той «припинив свій захист».
НЕ РОЗКАЯВСЯ, з книги М. Ходаківського «Той, що переміг смерть»
Впродовж 1881 року займався М. Д. Похітонов пропагандистською і агітаційною роботою, а в
1882 р. через важкий нервовий розлад відійшов від партійних справ. Залучив Похітонова в гурток
Дегаєв, а ставши провокатором, не пошкодував свого старого товариша, якого з підкресленою
ніжністю називав Похітоничем, наперед знаючи, що в’язниця уб’є останнього. На суді Похітонов
не каявся і не заперечував своєї приналежності до партії.
...Коли ув’язненим дозволили працювати в майстерні, коли стало можливим зробити щось
приємне «двом царицям», як любовно називали товариші Фігнер і Волкенштейн, багато в’язнів
підбадьорилися. Навчившись токарній майстерності, Микола Данилович Похітонов випилював
для сусідки своєї Людмили Олександрівни всілякі вази, шкатулки.
СВІТЛО РОЗУМУ ПОСТУПОВО ЗГАСЛО, зі спогадів В. Фігнер
Під час війни з Туреччиною 77-78 рр. він був на полі бою і з відмінністю брав участь в облозі
Плевни, яку громив артилерією, за що й одержав декілька орденів, котрі красувалися на його
мундирі. Його знайомство з революційними ідеями почалося ще до артилерійського училища, де
він був одночасно з С. Дегаєвим, який згодом його зрадив.
Російсько-турецька війна багато в чому прояснила Миколі Даниловичу: як потім він розповів на
суді, йому, як і іншим офіцерам, здавалося дивним «звільняти» Болгарію і давати їй конституцію,
коли власна країна, що стоїть нітрохи не нижче в культурному відношенні, залишається
безправною і автократичною.
...Як дуже недурний, молодий і красивий офіцер, Микола Данилович проводив справляв дуже
враження своєю витонченою фігурою, інтелігентністю і розсудливістю.
...Затриманий на квартирі лікаря Мартинова, Микола Данилович обшукався і на якийсь час
повинен був скоротити свої революційні знайомства, а в травні 82 р., кінчивши академію,
відправився спочатку на Кавказ лікуватися, а потім в м. Кобеляки Полтавської губ., де стояла його
бригада. Там його застала зрада Дегаєва.
Коли б не власне визнання, то навряд чи його могли засудити дуже строго, оскільки ніяких
свідчень Дегаєва на суді не читалося, і серед документів вони були відсутні.
На суді боляче було дивитися – так він зблід і схуднув. Зате відбиток натхненності ліг на це
обличчя, яке раніше було звичайним обличчям людини від світу цього.
За вироком його мали стратити. Проте, поступаючись проханням батька, до якого він був дуже
прив’язаний, і, здається, з боязні скомпрометувати його своєю непокорою, він подав прохання про
помилування і був поміщений до Шліссельбургу на каторгу без терміну.
Похітонов не відрізнявся ні особливою енергією, ні силою характеру. Це була натура м’яка, яка
потребувала товариської підтримки і схильна до епікурейства: він любив життя і всі його радощі.
Як людині досить розпещеній, без щонайменшої нотки аскетизму, йому, мабуть, було найважче в
Шліссельбурзі, і його життя там було повне страждання і завершилася катастрофою. ...Похітонов
збожеволів.
Для неспостережливого ока це сталося майже раптово. Можна визначити навіть число, коли у
в’язниці вперше наважилися голосно сказати: «Похітонов збожеволів». Це було 10 чи 11 вересня
1895 р. Насправді ж психіатр відкрив би в ньому ознаки душевної хвороби ще років за два, якщо
не більше. Справа в тому, що етична зовнішність Похітонова стала вже давно виразно
змінюватися.
М’який і поступливий, він почав виявляти запальність і надзвичайну впертість. Різні дрібниці, не
варті уваги, часто набувають в чотирьох стінах в’язниці величезного значення. Багато витівок
Похітонова пояснювалися помилково і одержали абсолютно інше тлумачення в пізніший період,
коли світло розуму в його голові зовсім згасло.
Важко було бачити, як психічна діяльність людини розкладається. Його мучили галюцинації, і він
робив безупинні спроби до самогубства, що вимагало невсипущого нагляду. Він то співав псалми,
то несамовито кричав і впадав в буйство. Звертаючись до Лукашевича, якому дозволяли входити
до нього, він заклинав Йосипа Дементієвича ім’ям матері і благав розтрощити йому голову.
Марячи, він говорив, що Господь бог у всій пишності зглянувся над землею і на ній встановилося
царство боже; обурливо, нелюдяно
