спочатку примикає до групи художників, названих пізніше «Ніццькою школою». Переїзд до
Париж 1952 року стає моментом різкої зміни манери її живопису. У добутках цього часу колишня
стриманість і витонченість залишені, на полотнах з’являються спонтанні, яскраві сполучення
фарб, з’єднані в абстрактні фігури.
В останні десятиліття життя художниці в її творчості тематично домінує демонологія: фігури
чаклунів, духів з невизначеними контурами, що є явищами ранньослов’янської міфології.
Нині добутки Ганни Старицької перебувають у багатьох музеях сучасного мистецтва й у
приватних колекціях, головним чином, у зібраннях француза Жана-Клода Маркаде й швейцарця
Клеменса Корецького.
Дружина Жан-Клода Маркаде, мистецтвознавець Валентина, була українкою за походженням.
Вона – автор низки статей і монографії про українське мистецтво.
Саме на згадку про неї Жан-Клода Маркаде хотів би що-небудь зробити для відтворення й
репрезентації культурної спадщини України, почавши свою діяльність з виставки робіт Ганни
Старицької в Полтаві й Києві.
ЗГАДАЛИ РОСІЯ Й НІМЕЧЧИНА, з інтернет-сайту rg-rb.de
Дві країни претендують на неї рівною мірою: Росія й Франція. Від Росії – темна, потаєна магія її
картин, приглушені землисті кольори й любов до жовтого та вохри. Франція додала цій стихії
форму й добірність.
Є художники, чия слава в якомусь ступені спровокована їхньою незатребуваністю. У Франції ім’я
Старицької відоме. Росія й Німеччина згадали про неї лише зараз. І полюбили художницю, яка
померла в Парижі двадцять років тому, з лютою пристрастю неофітів.
Відразу дві блискучі ретроспективи художниці проходять навряд чи у двох десятках кілометрів
одна від одної.
У тому, що колекції не перетинаються, а, навпаки, доповнюють одна одну, величезна заслуга
Франка Шлага, власника дюссельдорфської галереї.
