Равич Петр (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


РАВИЧ Петро Соломонович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: французький.

Прозаїк, поет, літературний критик, перекладач, журналіст.

З міщанської родини.

Народився 12 липня 1919 р. в м. Львові Польщі (нині – м. Львів, адміністративний центр

однойменної області України).

Звів рахунки з життям 21 травня 1982 р. в м. Парижі (Франція).

Навчався в Лембурзьких польській гімназії і університеті, закінчив паризьку Школу східних мов

при Сорбонні (1947-1950).

Працював журналістом в Польщі і Франції.

Лауреат премії Рівароля (1962).

Автор низки літературознавчих статей про творчість Д. Кіша, О. Солженіцина, А. Синявського, В.

Гомбровича, С. Мрожека.

Перу Р. також належать романи «Кров неба» (1961), «Блокнот контрреволюціонера, або

Похмілля» (1969).

Перекладав О. Солженіцина.

Що стосується особистого життя, то наш земляк пройшов через німецькі концтабори Аушвіц

(1942-1944) і Ляйтмеріц (1944-1945), а після смерті дружини наклав на себе руки, застрелившись з

револьвера.

Серед друзів та близьких знайомих Р. – В. Максимов, Е. Чоран, М. Кривошеїн, Є. Косинський, Е.

Іонеско, Е. Візель, Ч. Мілош, Ф. Соллерс, А. Амальрік, Х. Кортасар, А. Шварц-Барт та ін.


***

УМІТИ ЛІКУВАТИ

, з життєвого кредо

П. Равича

Зуб може розболітися за будь-якого режиму, і треба уміти його лікувати.

БІЛЯ СВОЇХ, з «Нотаток» П. Равича

У цій обстановці загальної тривоги і невпевненості, яка набагато більше відповідає людській

природі, ніж штучний «затишок» «цивілізованих» міст, всім хочеться зігрітися біля своїх.


ЗАБОРОНЕНО ЗАБОРОНЯТИ ЗАБОРОНЕНЕ, з роману П. Равича «Блокнот

контрреволюціонера, або Похмілля»

«Заборонено забороняти!» Так вони і малюватимуть ці красиві слова тиждень, два, три, потім

втомляться. Останній, менш стомлений, додасть третю сходинку: «Заборонено забороняти

заборонене».

...Ці хлопчаки, та й дорослі, маніпулюють марксистськими поняттями, ніби мають справу з

предметами значущими, конкретними, відчутними. Буцімто слова «клас», «соціалізм»,

«пролетаріат», «влада», «демократія» чи навіть «свобода» і «щастя» знайшли чіткі семантичні

контури, однакові для всіх.

...Молодим людям захотілося «політики». У добрий час. Проти капіталізму. За соціалізм. Але ж

ніхто з них і не підозрює, що це означає, що це принесло в тих країнах, керівники яких

оголошують себе соціалістами. Всі ці «ізми», у тому числі й структуралізм, – мов тенета, які

обвивають свободу, і так не казна-яку, цих молодих розумів.

...Стрижений їжачком п’ятдесятирічний пан в окулярах, говорять, випускник Еколь Нормаль, автор газетних передовиць, телевізійний критик і прозаїк, відчайдушно прагне влитися, вписатися

у вируюче кружляння молоді. Влізши на трибуну, він підлаштовується під всі шаблони їх думок, точніше, не-думок, анти-думок, біологічно розчиняється в них. Видовище не з веселих.

Імпотент може симулювати оргазм, однак він не здатний відчути його. Вибуховість і незграбність

молоді він виражає витіюватою, вишуканою, округлою мовою. Яка безодня між цією формою і

змістом – йому б, аби залишитися вірним собі, треба б зовсім обійтися без форми.

...Помітно, що вони війни не знали. Ось і доводиться створювати безлад, хаос для того, щоб

навчитися цінувати комфорт, їжу, достаток, особисту свободу. Все це стає тягарем, просто

нестерпним, коли існує дуже довго.

...У Сорбонні і поблизу від неї списав наступні гасла: «Досить справ, до слів!», «Сексуальну

свободу в коридорах Сорбонни!», «Життя – це ефект присутності, і лише ефект присутності!», «Не

для того ми народжені, щоб здихати з нудьги!»,

«Ніколи не працювати!», «Перетворимо каплиці на пісуари!», «Коли останній соціолог вдавиться

власними тельбухами, буде кінчено з проклятими питаннями», «Хто ставить цифру вище за фразу

– мудак», «Чим більше я кохаюся, тим більше мені хочеться робити революцію, чим більше я

роблю революцію, тим більше мені хочеться кохатися», «Фантазію до влади!», «Свобода – злочин, який несе в собі всі інші злочини. Ось наша тотальна зброя», «Здоровий розум – рана, найближча

до сонця».


ПЕРЕСТАЛИ ВІТАТИСЯ, з оцінки творчості П. Равича Д. Савицьким

Не лише філософ Раймон Арон писав за гарячими слідами травня 68-го року, а й колишній в’язень

концтаборів, літературний критик, письменник Петро Равич.

Книга його була замовчана, з ним перестали вітатися.


НАПИСАВ, ТА ЩЕ Й ЯК, з заміток «В’язень концтабору французький письменник Петро

Равич» на блозі mankurty.com

«Нотатки контрреволюціонера» відразу зацікавили. У мене до шістдесятих – давній особистий

інтерес на ґрунті музики: «літо кохання», «паризький травень». Розшукую і читаю все про той час.

А тут, виявляється, був такий львів’янин, який все це бачив і описав!

Та ще як!

...Це зараз можна знайти достатньо багато зваженої критики тих подій, але публікацію в 1969 році

«Нотаток контрреволюціонера», напевно, можна порівняти із спробою в 2005-му чесно

проаналізувати «помаранчеву революцію».

...Нині у Франції покоління 68 року поступово відтісняють від влади молодші. На зміну людям

Міттерана прийшли люди Саркозі. Від ідей «паризького травня» відрікся навіть один з його

лідерів Даніель Кон-Бендітт, «Червоний Дані», сьогодні – депутат Європарламенту від «зелених».

А 40 років тому люди вірили йому, на барикади за ним прямували.

У травні 1968 Равичу було майже 49 років, за плечима – життя в окупації і концтабори. Якими

дурними, напевно, здавалися йому ці «бунтуючі хлопчаки», однією з головних вимог яких

залишалися «вільні відвідини жіночих студентських гуртожитків».

Доля Петра Равича дає привід поміркувати ще над одним питанням. Філолог або культуролог міг

би написати роботу про письменників з мультикультурного середовища і про те, наскільки умовна

їх національна приналежність. ...Справжньому художникові життя на перехресті культур – лише

на користь. Те, що він бере з них, потім утілюється в його творчості.

А в пам’яті й історії залишається там, де створені його кращі твори.


ПЕРЕКЛАДАЧЕМ ЗАЦІКАВИЛОСЯ КДБ, зі спогадів К. Єршової-Кривошеїної «Російська

рулетка»

Збігло літо, наступила осінь, відділ віз і реєстрації іноземних громадян мовчав. І ось знову

пролунав телефонний дзвінок, голос «миколи івановича». Прохання зустрітися на тому ж місці.

Побачення відбувалося вдень, кінець вересня стояв сонячний і теплий. Ми піднялися на ліфті, пішли сходами, мені здалося, що це інше крило готелю «Європейський» і інший номер. Вікна

зашторені. Знову коньяк, кекси, а «микола іванович» у веселому настрої базікає про вудіння риби.

Виявляється, це його пристрасть. Що означає ця зміна настрою? Тактика поведінки? Сама питань

не ставлю, розмови про поїздку не починаю.

– Дивіться, що я Вам приніс, – дістає з свого портфеля журнал «Континент», – зазирніть до змісту.

Поки я гортаю журнал і вдивляюся в тексти, він розливає коньяк у склянки. Бачу прізвище, мені

не знайоме – Петро Равич, а перекладач М. Кривошеїн...

– І що Ви хочете цим сказати? – питаю, – адже МК тут як перекладач, це його спеціальність, він

цим гроші заробляє.

– Е-е, ні... Ви не думайте, що все так просто. По-перше, хочу сказати – текст дуже цікавий за своїм

змістом і, мабуть, погляди автора співпадають з думкою перекладача. А потім нам відомо, що

вони дружать і перекладач тут працював з великим старанням.

– Може, він працював із старанням, аби гроші за переклад одержати? Ось і весь інтерес, –

відповідаю.

– ...Дуже тенденційна компанія виходить. Хоча зрозуміло, що подібні тексти добре оплачуються.

Адже вони направлені на підрив нашої країни, і хто їх фінансує, нам зрозуміло...

– ...Ви ж самі говорили, що сім’я Кривошеїних героїчна, а зараз виходить, що вони вороги і

вигодованець американських спецслужб?

ТРАПЛЯЄТЬСЯ, ТЕЛЕФОНУЄ ГОСПОДЬ, з статті А. Наймана «Погляд приватної людини»

Ні, ми неможливі люди. Я маю на увазі – євреї. Який народ – після того, що про нього сказав Бог,

– не мені говорити. Прекрасний, такий-сякий, вибраний, недовибраний, малий, очманілий і так

далі...

Однак окремий єврей! Окремий єврей – кожен! – знає, що вірно, що помилково, що добре, що

погано. Для всіх. Бо те, що він знає, це, по-перше, головне, по-друге, істина, по-третє, знає тільки

він. Тому що він єврей.

Як повинна видаватися газета «Єврейське слово» – як вона не повинна видаватися. Як правильно

він, цей єврей, живе – як неправильно живуть інші євреї. Як неправильно вони думають – на тлі

того, як правильно думає він. Якщо ж не виходить сказати, що, думаючи не так, як він, вони

(наприклад, Спіноза, Фрейд, Пастернак) не того, то у запасі завжди є довід неспростовний: «Вони

не євреї». Тобто не сьогодення. Він – справжній, тому вони – ні.

…Книга Рут Вайс «Сучасний єврейський літературний канон». Яскрава, багата гострими

вагомими неординарними думками.

…Ідиш – добре, іврит – теж, хай і по-іншому, а ось англійський відволікає єврейського

письменника від самоототожнення і вихолощує релігійні, сімейні, ментальні цінності, які лише і

забезпечили збереження євреїв як народу впродовж його історії. Щоб довести це, автор йде на

тенденційну чи навіть, скажімо так, не зовсім точну передачу змісту тієї або іншої книги... Дедалі

наполегливіше проводиться ця лінія, поки нарешті читач не натикається на фразу: «Самогубства

Целана, Єжи Косинського, Петра Равича, Жана Амері і Прімо Леві привселюдно свідчать про

ціну, яку платить письменник за те, аби писати про Катастрофу на неєврейській мові».

Рут Вайс ...про причину самогубства людей, аж п’яти, видатних, унікальних, вона говорить, неначе Бог повідомив її про це телефоном.

…Дуже по-людськи, по-жіночому, тому симпатично.

Від себе додам: канон єврейського життя, а тому і єврейської літератури, сучасної, майбутньої, не

скриня з приданим, на яку треба молитися. Не учіть людину, як їй жити: їй і так несолодко.