перетворили його на археолога і історика рідного краю – Червонної Русі. З суспільною діяльністю
він, щоправда, не порвав відразу і до 1844 р. ще не раз обирався депутатом від общин, судовим
слідчим, комісаром ощадної каси і опікуном сиріт, проте головна його увага присвячена була
тепер історичним дослідженням.
Зайнявся збиранням народних пісень і першим звернув увагу у пресі на їх красу, помістивши
(1821-1822) в львівському «Пілігримові» декілька зразків народної лірики з нотами: «Не ходи
Грицю», «І шумить», «Козак коня напував», «Шуми, шуми дібровонько», «А вже три дні і три
тижні» й ін.
Починаючи з 1830 р., прийняв на себе управління Ставропігійською друкарнею, яка значно
активувала свою діяльність: саме у цей час надруковані її кращі видання: Євангеліє 1832 р.,
Часослов 1837 р., Священицький молитвослов 1837 р., Трефологіон 1841 р., Літургія Івана
Красномовного 1842 р.
Тоді ж приступив до розгляду і упорядковування багатого архіву Ставропігії, який єдино йому
зобов’язаний своїм порятунком від забуття і втрати безлічі важливих і цікавих документів.
З. старанно займався збиранням матеріалів з історії книгодрукування в Галиції.
Остаточно переконавшись, за його словами, що «тяжко бути пророком у вітчизні своїй», вирішив
відправити до Росії зібрані ним цінні колекції стародавніх актів, аби бодай таким чином врятувати
їх від забуття чи повного знищення.
Зібрані ним колекції актів систематично висилав до Археографічної Комісії. Таким чином в
проміжок з 1842 р. по 1851 р. ним передано було 270 актів, частиною в оригіналах, частиною в
копіях, причому останні завжди знімалися ним самим, дуже ретельно, не лише з дотриманням
старовинного правопису, а й нерідко і з передачею зображення букв, сучасного оригіналу. Серед
надісланих документів були і дуже стародавні, XIV і навіть XIII століття, і пізніші, до XVIII
сторіччя включно. За змістом своїм вони, майже всі, мають безпосереднє відношення до історії
південно-західної Русі в різні епохи: це угоди, грамоти і привілеї литовських князів і польсько-
литовських королів, різного роду юридичні пам’ятки, акти, що відносяться до церковної унії і до
боротьби козацтва за Богдана Хмельницького, і приватні листи, котрі мають історичний інтерес.
Невидана частина колекції Зубрицького і нині зберігається в архіві Імператорської Археографічної
Комісії. Там же перебувають і прислані ним в 1850 р. «Codex diplomaticus Galiciensis» (з
якнайдавніших часів до 1506 р.), – два об’ємисті томи (майже по 100 листів кожен), дрібного
письма і два додаткові зошити.
...Дізнавшись що Зубрицький в місті, нездужаючий Погодін послав за ним; старик з’явився
негайно, дуже радий був зустрічі і тоді ж повідомивши заїжджому гостю про свої дослідження,
подарував йому цінну купчу 1421 р. і декілька цікавих автографів: Богдана Хмельницького, Палія,
Петра Могили й ін.
Згодом Погодін одержав від Зубрицького прекрасний екземпляр Стрятинського требника,
виданого Гедеоном Балабаном.
