Артур повернувся до Львова 1865-го після страшної фінансової катастрофи, що спіткала його й
через власне марнотратство, й через відсутність попиту на його картини у Відні. Фактично він утік
від своїх кредиторів, які все ж змусили його сплачувати борги.
...Бал відбувся 13 січня. Ванду відразу запросив на танець кавалер із зовнішністю іспанського
ідальго. А. Гроттгер (а то був саме він) зізнався, що закохався з першого погляду.
Через десять днів Артур прийшов у пансіонат Терези Вентццу Нідерланштайн і попрохав у сестер
руки Ванди. Порадившись, вони вирішили віддати справу на розсуд самої Ванди. Дівчина
погодилася.
Тоді сестри зібрали всі плітки про Артура й, довідавшись про його борги у Відні, поставили
умову: сплатити борги та довести спроможність утримувати сім’ю.
Гроттгер не мав у Львові багатих замовників. Тож аби заробити, їздив садибами дідичів Галичини.
Проте й це не були великі гроші. В такій ситуації митець вирішив їхати на заробітки до Парижа.
На Різдво 1867 р. він був уже в столиці Франції.
ВЛАСНА КРОВ НА ПОЛОТНАХ, з циклу П. Чарторийського-Шилера
Він малює день і ніч, а до нареченої летять листи, повні пристрасті і кохання. А грошей все одно
не вистачає.
...У зимовому Парижі, в повній потребі, між гострими нападами сухот, забризкуючи кров’ю свої
полотна, він знаходить в собі сили і продовжує творити. Ціною неймовірних зусиль йому вдається
в строк закінчити останній цикл «Війна» і представити його на Усесвітній Виставці в Парижі в
1867 р.
У мемуарах дочка Ванди – львівська поетеса Мариля Вольська згадувала, що у важкі роки, коли
підкралися потреба і хвороби, батьку з матір’ю довелося розпродати полотна Гроттгера, які
залишилися в родині та свято нею зберігалися (багато картин купив меценат і магнат з Роздола –
Лянцкоронський). «Після цього в будинку запанувала порожнеча, як після похоронів», – згадувала
Мариля.
У Кароля Млодніцького після цього стався серцевий напад, а Ванда надовго занурилася в похмуру
мовчазну меланхолію.
Набагато пізніше в старості вона замовить скульпторові алегоричну групу, на якій буде зображена
сама Ванда, котра простягає руки в благанні до портрета коханого. Ця скульптура і понині
прикрашає хол львівського Домініканського Собору.
ДУБ ЗАКОХАНИХ, з статті П. та І. Радковців «Львівський «Край світу» та його мешканці»
Перш ніж стати дружиною Карла Млодніцького Ванда Монне була нареченою художника Артура
Гроттгера. Романтичне захоплення, що виникло поміж них, не мало щасливого завершення через
смерть нареченого.
На спомин про це велике кохання у Єзуїтському городі (сьогодні парк ім. І.Франка) було
посаджено дуб який називали «Дубом закоханих». Ось як про це дерево писав у своїй книзі
«Lwow stary i wczorajszy», виданій у 1910 році, Ф. Яворський: «Мало хто чув про цю пам’ятку, хоча багато люду проходить поруч з сорокалітнім деревом, на якому знаходиться шмат бляхи з
написом «Дуб Артура Гроттгера». Якщо йти бічною алеєю від вул. Міцкевича можна бачити
навпроти будинку №22, поруч з лавкою, на газоні ліворуч, ідучи від міста, стоїть дуб, досить
дивний і занедбаний».
Посаджений у вазон рукою Артура він мав символізувати вічність кохання та щастя. Дуб, подарований Гроттгером нареченій, згодом став сумною пам’яткою бажань яким не судилось
сповнитись. І коли дереву стало затісно у вазоні, дуб став власністю міста, яке звеліло посадити
його в Єзуїтському городі і опікуватись ним. Багато закоханих приходили колись до цього дуба, щоб доторкнувшись до нього вберегти своє кохання.
Карл Млодніцький, колега й товариш А. Гроттгера через чотири роки після смерті митця
одружився з Вандою Монне і їх дім на «Краю Світу» став немов би музеєм пам’яті Гроттгера. У
родині зберігався альбом, який був «вівтарем» у їхній квартирі, у ньому знаходились роботи
Артура Гроттгера й небагатьом дозволялось зазирнути у цю «сумну, важку, оправлену залізом
чорну книгу», що була святинею у домі.
ПОПЕРЕДНИК НАДИХНУВ, з статті «Яцек Мальчевський» на staratel.com
У 1882-95 роках, звернувшись до творчості Юліуша Словацького і Артура Гроттгера, створив
багато реалістичних картин на теми січневого повстання 1883 року («Неділя в шахті», «На етапі»,
«Богослужіння напередодні дня Всіх святих у засланців»), позначених темним монохроматичним
колоритом.
ДОСЛІДИВ ГРАВЮРУ, з розвідки Х. Дорожовець «З печаттю правди на душі»
По
