Озаровская Ольга (fb2)


Настройки текста:





ОЗАРОВСЬКА Ольга Ерастівна


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, фольклорист, виконавиця північних казок. Перша жінка – державний службовець

Російської імперії.

З дворянської родини. Батько, Озаровський Е., – офіцер; брат, Озаровський Ю., – актор, режисер; син, Озаровський В., – серпентолог.

Народилася 13 (25) червня 1874 р. в м. Миколаєві Херсонської губернії Російської імперії (нині –

адміністративний центр однойменної області України).

Померла 12 липня 1933 р. в м. Фрунзе Киргизької РСР СРСР (нині – м. Бішкек – столиця

Киргизстану). Похована на цвинтарі перших російських переселенців, знищеному наприкінці 50-х

рр. минулого століття, (нині тут стоять кафе і кінотеатр).

Закінчила петербурзькі Вищі жіночі курси (1897).

Була метрологом Головної палати мір і ваг (1898-1907), виступала з комічними розповідями та

казками в Петербурзькому театрі «Криве дзеркало», працювала викладачем Вищих жіночих курсів

і в Народного університету ім. Шанявського.

Член-кореспондент Державної академії художніх наук СРСР.

Член Товариства любителів російської словесності Московського державного університету.

Засновниця Московської Студії живого слова (1911).

Друкувалася в газеті «Північний ранок», журналі «Червона Нива».

Як літератор дебютувала книгою «Мій репертуар» (1908).

Потім настала черга книг «Школа читака» (1914), «Бабусині билини» (1916), «Моїй студії. Етюди

з художнього читання» (1923), «Д. І. Менделєєв, Спогади» (1929), «П'ятимовлення. Збірник казок»

(1931).

Перу О. також належать нариси «З щоденника фольклориста», «Самохідка», «Перед портретом».

Особистий архів зберігається в петербурзькому державному музеї ім.. О. С. Пушкіна.

Серед друзів та близьких знайомих О. – Г. Бовшек, В. Маяковський, Д. Ушаков, Б. Соколов, М.

Кривополєнова, Д. Менделєєв, В. Вересаєв, О. Блок, А. Луначарський, В. Качалов, Д. Мамін-

Сибіряк, К. Станіславський, С. Коненков, К. Чуковський, Б. Троянівський, П. Олькіна, О. Крейн, Б. Шергін та ін.


***

ДУРНУВАТЕ СЕЛО

, найулюбленіша казка О. Озаровської «Здогада», з якою вона часто

виступала

Была в лесу глупа деревня. Люди в лайды жили, широкого места никогда не видали, дак уж... Был

один поумняе, Догадой звали, дак и тот глуп. Вот эти мужики собрались в лес на охоту и видят, в

снегу дира, а из диры пар идё...

Що тако? Стали думать, часа два думали.

– Нать Догаду спросить.

– Ну, Догада, он знат, он понимат.

И пошли всема к Догады. Приходя и говоря:

– Догада! Были мы в лесу, видели диру, а из диры пар идё. Що тако?

Советовали, ничего не усоветовали. Скажи, пожалуйста.

А Догада на тот час с жоной обедал и говорит:

– Так нельзя сказать, нать посмотрять. Вот ужа пообедаю, пойдем всема в лес.

Пообедал Догада, пошли всема в лес. Догада видит, в снегу дира, а из диры пар идё. Що тако?

Стал думать. Часа два думал. Ничего не удумал и говорит:

– Так нельзя сказать, нать посмотрять. Вот що, товарышшы: берите меня за ноги, да суйте в диру

Да держите крепко. А как, если що буде, дак обратно волоките.

Мужики взели Догаду за ноги и сунули в диру... А там было логово!

Медведь был! Он и стяпал Догаду за голову.

Догада ногами голит, рыцять не может... А те держат крепко. Все думают: было що, али не было

що? Часа два думали, а потом говоря:

– Що Догада сам смотрит, а нам не показыват! Ташшыте его назать!

И выташшыли одно тулово без головы. И заспорили: одны говоря, що и ране такой был, а ины: не,

с головой!

Спорыли, спорыли, доспорытця не могли. Говоря:

– Нать к Догадихи пойти...

– Ну, Догадиха мужа знат. Догадиха понимат. Догадиха скажот.

К Догадихи пришли и тулово приволокли.

– Скажи, пожалуйста, Догадиха, – как Догада – ране с головой был, или без головы?

А Догадиха на ответ:

– Да как обедали, бороденка болталась. А была голова, нет, – не припомню. Мне ведь не к цему!


***

ВУЛИЦЕЮ ФОРСУВАЛИ ЧОВНОМ

, з листа О. Озаровської П. Олькіній восени 1924 р.

Поїхала до Ленінграда, тобто до Петербурга, побачитися з друзями й мала вирушити 23-го, звезла

вранці речі на вокзал і до другої години поїхала в гості з тим, аби увечері виїхати до Москви, але о

пів на п'яту господиня увійшла (ми займалися співом і читанням) і сказала: «Справа в тому, що з

нашого будинку нікуди не можна вийти, повінь!»

Метнулися ми у двір і побачили біля воріт на вулиці човен, люди поверталися зі служби по коліна

у воді, а вона прибувала і прибувала, незабаром залила підвал, попливли складені у дворі дрова, а

вулицею струменіла гучна, швидка річка глибиною понад людський зріст.

Така повінь було рівно сто років тому.


***

МАНАТКИ БІДНОЇ УБОГОСТІ І ПУШКІН

, зі спогадів С. Пісахова

Прийшла О. Е. Озаровська до хати селянина-бідняка, – селянин, знаючи її, звівся назустріч і, вказуючи на безлад у хаті, сказав:

– Вибачте, Ольго Ерастівно. Не прибрані «манатки бідної убогості».

…У гостях у О. Е. цей же селянин відмовляється