Ельчанинов Александр (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ЄЛЬЧАНІНОВ Олександр Вікторович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Богослов, філософ, письменник, педагог.

З дворянської родини. Батько, Єльчанінов В., – штабс-капітан 58-го піхотного полку.

Народився 1 березня 1881 р. в м. Миколаєві Херсонської губернії Російської імперії (нині –

адміністративний центр однойменної області України).

Помер 24 серпня 1934 р. в м. Парижі (Франція). Похований на цвинтарі в м. Медон (під м. Париж).

Закінчив 2-гу Тифліську класичну гімназію (1900), історичний-філологічний факультет

Петербурзького університету (1900-1905), навчався в Московській духовній академії (1905-1906).

Був викладачем, директором тифліської гімназії Левандовського, викладачем низки учбових

закладів Ніцци (Франція), священиком паризького Олександро-Невського собору (1934).

Секретар Московського релігійно-філософського товариства ім. В. Соловйова (1905).

Наш земляк – автор книги «Нотатки» (1935).

Друкувався в журналах «Живе життя», «Християнин», «Століття».

Перу Є. належать статті «Небезпечний шлях», «Релігійно-філософське товариство пам’яті В. С.

Соловйова у Москві».

Не сприйнявши більшовицької революції, емігрував до Франції (1921).

Що стосується особистого життя, то Є. рано втратив батька (1893).

Флоренський П. присвятив нашому землякові книгу «Емпірея та Емпірія».

Серед друзів та близьких знайомих Є. – П. Флоренський, В. Ерн, Г. Гехтман, П. Івашова, В.

Розанов, З. Гіппіус, Мережковський, В. Свенцицький, О. Попов, М. Глаголєв, С. Аскольдов, Д.

Шер, Н. Багатурова та ін.


***

БУТИ САМИМ СОБОЮ

, з життєвого кредо

О. Єльчанінова

Найперший сенс існування – бути самим собою.

НЕМАЄ ІДЕАЛІВ БЕЗ СПРАВИ, з книги О. Єльчанінова «Нотатки»

Сьогодні діти (10-12 років) запитали мене (очевидно, після великої суперечки між собою), що таке

аскетизм. Я відповів – «система вправ, яка приводить тіло в підпорядкування духу». «А які

найперші вправи?» – 1) дихання носом – 2) їжа не вволю (не брати вдруге) – 3) не ніжитися в

ліжку.

...Звичайний випадок, коли той, хто сповідається, а з ним і духівник приймають явище чисто

нервового порядку за переживання релігійні, або коли священик не уміє визначити істеричну

підкладку багатьох явищ і тим лише погіршує ситуацію. А часто і зворотне – за нервову хворобу

береться важкий стан душі, обтяженої гріхом, заплутаної і затьмареної недозволеними

конфліктами.

Відомі випадки, коли сповідь безслідно виліковувала застарілі й тяжкі, ніби-то нервові

захворювання, проти яких безсилими виявилися всі медичні засоби. Всякий священик повинен

бути добре поінформований у області нервових і психічних хвороб – це абсолютно необхідно...

...Ось декілька вражень від мого спілкування з молоддю, котра виросла в умовах революції, війни і

еміграції... Молодь ця часто нервово нестійка, проте практична, реалістична; малий досвід добра;

часто малокультурні, але з своєрідною чесністю, прямотою, що не визнає фраз і «ідеалів» без

справи. Чуйність до брехні.

...Ми не хочемо жити для якихось цілей, придуманих людьми похилого віку.

...Можна прожити і живуть все життя, слабкою чиєюсь тінню, копією, третім сортом. Але,

звичайно, це поганий спосіб. ...Однак особистість – складна «споруда» і національність грає

величезну роль, якщо не явно, то підсвідомо, і це виявляється іноді несподівано для самого себе.

...Але тут трудність і, часто, безплідність індивідуальних зусиль. Сила – в соборності, дружбі. Для

молодих – величезне значення мають юнацькі організації, які допомагають об’єднанню.

...Наші бесіди і відкриті лекції – випадкові лектори, випадкова публіка – не народжена істота, а

механічний штучний продукт; ніхто не вклав сюди своєї душі, не народив цього в муках, не

любить батьківською любов’ю. Зворотне – невеликі гуртки, з постійним складом слухачів, з

керівником, котрий знає всіх, – тут щось органічне, що веде і виховує.


ШКОЛИ МАЮТЬ БУТИ ТРУДОВИМИ, система гімназичного православного виховання за А.

Єльчаніновим

I. У основі більшості наук, що вивчаються, і побуту школи лежить практична робота над землею і

обробкою її продуктів. Тому школа повинна бути неодмінно не в місті, в місцевості, придатній для

різноманітних культур...Це ж припускає, що вихованці живуть в школі...

II. Другий цикл наук формується навколо поняття античності (Єгипет і Греція і Біблія), яка

перебуває в основі європейської і російської культур...

III. Третьою основою школи буде поняття російської національності, яка об’єднає викладання

російської мови, літератури, історії..., вивчення народної мови, світогляду і фольклору з

практичними роботами із збирання і видання матеріалів.

IV. Завершенням цих трьох відділів життя і вивчення стане православ’я, з одного боку як

виховуюча сила (Церква при школі, православний устрій шкільного життя, участь в богослужінні),

а з іншого – як підсумок і вершина вивчення античності і народу.


РОЗШУКУЄ СЛІДЧИЙ, з листа В. Ерна О. Єльчанінову від 4 квітня 1907 р.

Дорогий Сашо! Щойно була П. О. (Івашова П. – авт.) і повідомила, що їй вручили

звинувачувальний акт у справі про «Стійте в свободі» (нелегальний журнал, який видавали В. Ерн,

О. Єльчанінов і П. Івашова – авт.). Слідчий сказав, що такий же акт буде вручено протягом трьох

днів і тобі, і, таким чином, зараз же буде виявлено, що тебе немає в Москві. Застава рівносильна

підписці про невиїзд. І раз ти виїхав, не повідомивши слідчого, твоя відсутність розглядатиметься

як ухилення від суду.

Вирішуючи питання про те, бути на суд чи ні, візьми до уваги, що слідчому... відомо, що ти в

Петербурзі і працюєш в «Столітті». Таким чином, якщо ти вирішиш ухилитися, тобі негайно

потрібно виїхати з Петербургу. Інакше ухилення буде безрезультатним.


ДОПОМОЖИ ЗАРОБИТИ БОДАЙ КОПІЙЧИНУ, з листа О. Єльчанінова П. Флоренському від

23 липня 1907 р.

Дорогий Павлушо! Мені дуже соромно, що я пишу тобі у справі і лише у справі; але ти повіриш

мені, що я дуже часто хотів бачити тебе і писати тобі (ти, знову-таки знаєш, що я не умію

виконувати свої бажання). Зараз пишу під тиском обставин. Одночасно з цим посилаю одну

статтю. Чи не можеш ти прилаштувати її в «Християнина», якщо там платять бодай щось?!?

... Якщо ця стаття піде, можу ще.

Твій Сашко Є.


БЕЗ ТЕБЕ НЕ ПРОЖИТИ, з листа О. Єльчанінова П. Флоренському від 10 квітня 1916 р.

Милий і дорогий Павлушо, Христос Воскрес!

Як би я хотів вітати тебе так не машинними клавішами, а «вустами до вуст».

...Твого листа я сприйняв як диво і Божу вказівку – міркуй сам. У пристрасну суботу я, як завжди

насилу, пробігав подумки звичайний для мене вже років п’ятнадцять шлях: про себе, своїх дітей і

школу, неминуче переходив до думки про громаду і церкву, і роздумуючи, де це можна здійснити,

як зібрати разом всіх милих і улюблених людей... з безсумнівністю дійшов висновку, що, крім і

без тебе, мені не прожити.

Останнім часом я дуже захопився городом і в госпіталі обробив сажнів 20 квадратних і тому й

уявляю собі справу так: церква ... городи, а крім того – майстерні, корови тощо.

Сьогодні, в Світлу Неділю, я думав про це весь ранок, а близько 3 години отримав твого листа. Я

не сумніваюся, що це вказівка, на яку не може бути апеляції, таких вказівок я одержував в житті

декілька... Проте я – ти теж це знаєш, зазвичай дивився у бік, прямо протилежний вказівкам Долі.

Тепер ти повинен допомогти мені не відхилитися.


МАЮ ВЕЛИКЕ ПРОХАННЯ, з листа О. Єльчанінова П. Флоренському в кінці 1916 р.

Милий Павлушо, у мене до тебе велике прохання. Цього року закінчила у нас гімназію і поїхала до

Москви донька генерала Левандовського Тамара Володимирівна, моя улюблена учениця,

православна християнка, про душевні якості ти сам міркуватимеш, а я благаю тебе прийняти її,

коли вона приїде в Посад, як мене самого: тебе вона добре знає по «Стовпу» і за моїми

розповідями. Вона людина рідкісної, фантастичної правдивості, але соромлива і самолюбна, однак

Ганна Мих. і ти зможете дістатися до її душі.

НАПИСАВ ДРУЗЯМ, ЩО Я – ЙОГО НАРЕЧЕНА, зі спогадів Т. Єльчанінової

На початку 17 року я була в Москві і, за бажанням мого майбутнього чоловіка, була в Посаді у

Павла (Флоренського – авт.). Він був незвичайно уважний і милий до мене, багато розповідав і

розпитував, водив показувати Посад і я, за молодістю років, уявила, що моє товариство йому

цікаве. Але потім з’ясувалося, що мій майбутній чоловік не стримав даної мені обіцянки і написав

Павлові й іншому своєму другу Вол. Ерну про те, що я його наречена.


ПОКІРЛИВА ВІДДАНІСТЬ І ДИТЯЧА ВІРА, з оцінки діяльності О. Єльчанінова С.

Булгаковим

Отець Олександр був явищем надзвичайним і винятковим, бо він утілював в собі органічне злиття

покірливої відданості Православ’ю і простоти дитячої віри зі всією витонченістю російського

культурного переказу.


ПАСТИР І ДУХІВНИК, з оцінки діяльності О. Єльчанінова І. Ілліним

Вищим даром його був дар пастиря і духівника.


ЧОМУ НЕ ЗГОРІВ РАЗОМ З ТАНКОМ, з «Розмов Сергія Архипова з Павлом Васильовичем

Флоренським про особистість Олександра Єльчанінова»

– Як ви оцінюєте еміграцію Олександра? Адже багато його співвітчизників (серед них і друг о.

Павло Флоренський) залишилися на Батьківщині, узявши на себе хрест мучеництва?

– У далекі дисидентські роки співалася така пісенька: «Викликали мене в політвідділ, запитали,

чому я разом з танком не згорів». Чи маємо право ми запитувати у людей того часу про цей

«танк»? Можна благочестиво захоплюватися тими, хто залишився, змінив «Париж на Соловки і

захотів до кінця розділити долю з своїм народом», як говорив про мого діда о. Сергій Булгаков. А

ті, хто виїхав...

На початку 20-х років минулого століття розпочався, як писали в наших шкільних підручниках,

«тріумфальний хід радянської влади», хід цей наблизився до Тифлісу. Перед багатьма тоді постав

вибір. Вибір постав і перед генералом Левандовським. Цей вибір запропонував йому барон

Врангель, який був на той час начальником штабу Кавказького фронту. Він кликав генерала, героя

війни, Георгіївського кавалера, в Білу Армію. Генерал Левандовський відповів, що «не воює з

своїм народом».

Тоді йому надали вагон для «евакуації». ...»Евакуйовані» випили гірку чашу вигнанців. Честь і

хвала їм, що ні вони, ні їх діти не стали «іванами непам’ятайлами». Батьківщину не понесеш на

підошвах черевиків. Вони несли її в серці, а любов до неї і вічну тугу за нею передали своїм дітям.