майбутнє науки»
Це було в Одесі, 1920 року. Йшла громадянська війна. Голод, розруха, лютували тиф, холера.
Жменька лікарів, фельдшерів щодня ризикували життям, прагнучи ліквідувати епідемію. І якою
ціною! В архівах збереглася тодішня статистика: в 1919 році смертність від висипного тифу серед
медиків України становила 22 відсотка, тоді як серед населення лише 5-7 відсотків. Усе менше й
менше залишалося медпрацівників, гостріше ставала ситуація. І Одеса не становила виключення.
Стали радитися: що робити? Представник місцевої влади запропонував підсилити
протиепідемічну пропаганду в масах.
– Уже підсилювали! – вигукнув лікар-епідеміолог Лев Громашевський. – Народ голодний, йому не
до лекцій…
– Можливо. Але хіба обов’язкові лекції? Може, потрібний інший підхід? Ось ви б, парубче, і
подумали над цим питанням. Вам як завідувачеві міський дезстанції і карти в руки…
Лев Громашевський уже був відомим у медичних колах Одеси. Це він створив дезінфекційну
станцію – першу в Росії й Україні.
– Так, може, ви, парубче, придумаєте щось? – сказав йому на прощання представник місцевої
влади.
І Громашевський придумав…
У липні 1920 року в Одесі в районі Пересипу з’явилися оголошення про те, що в такий-то день і
годину відбудеться публічний суд над громадянкою Гуновою, яка злісно порушувала
встановлений законом протиепідемічний режим, що сприяло поширенню холери.
У призначений час площу заповнили заінтриговані одесити: такого ще не бувало. Суддя запросила
до розгляду справи адвоката. Місце за столом запропонували й лікареві Льву Громашевському, котрий погодився виступити в ролі громадського обвинувача.
Судовий процес ішов настільки природно, що ні в кого з присутніх навіть думки не виникало, що
це просто пропагандистський прийом. Тим паче, що в ті часи за порушення протиепідемічного
режиму закон дійсно передбачав покарання аж до позбавлення волі.
Підсудна громадянка Гунова сиділа на табуретці перед судовою колегією (позад неї стояв конвоїр
з рушницею) і гірко плакала. Вона каялася, зі слізьми на очах запевняла суддів і прокурора, що
коли вони виявлять до неї милосердя, вона ніколи більше не буде порушувати встановлені
санітарні правила.
Суддя оголосила вирок: п’ять років позбавлення волі. На площі – ні шелесь. Суддя витримала
паузу й додала:
– Але, з огляду на пролетарське походження підсудної і її щире каяття, вирок вважати умовним.
Громадянку Гунову з-під варти звільнити і направити працювати в холерний барак з метою її
остаточного перевиховання.
…Лев Васильович недолюблював пристосуванців, які розкланюються праворуч і ліворуч.
Особисто він сміливо відстоював свою позицію незалежно від того, якою є думка про предмет
начальства (за що його нерідко критикували у верхах). Заявляв про свою принципову позицію
навіть у тих випадках, коли це могло істотно зашкодити його становищу. Зокрема, він доводив
згубність для сільської медицини злиття районних СЕС з райлікарнями.
Пропозиції вченого про необхідність підвищення ролі санепідслужби, спрямовані до уряду
України, не були прийняті. І тоді академік Громашевський, підготувавши переконливу
аргументацію, гостро виступив на Всеукраїнському з’їзді гігієністів і епідеміологів. Делегати
зустріли його доповідь овацією – аплодували стоячи. І тільки після цього лід рушив: сільська
санепідслужба одержала новий статус – самостійність.
МОЖЛИВІСТЬ НЕМОЖЛИВОГО, з повісті М. Поповського «Той, хто сперечався»
Абсолютно знищити інфекційну хворобу неможливо, – заявив в липні 1966 року на IX
Міжнародному конгресі мікробіологів відомий американський учений, автор численних вакцин
Гарі Копровський.
– Неможливо? – заперечив епідеміолог Лев Громашевський. – Але хіба в природі постійно не
вимирають цілі види живих істот? Цей процес вічний, як свят. Палеонтологія і палеоботаніка...
говорять про сотні катастроф, які звели нанівець сотні тисяч видів. Жорстокий суд природи не
знає апеляцій. Завжди, коли місце існування змінюється дуже різко і в дуже короткі історичні
терміни, коли відступають океани, насуваються льодовики, змінюється клімат, незмінно гинуть всі
ті, хто не встиг пристосуватися до нових умов. Разом з ящерами і першоптахами, разом з
гігантськими хвощами і викопними рибами зникли і їх хвороби, їх мікроби і
