И уйду, любимой жизни не губя.
ЗАХОПЛЕНИЙ ЖУРНАЛІСТ, з мемуарів В. Юренєвої «Нотатки актриси»
Лише у провінції любили театр по-справжньому. Перебільшено, зворушливо, майже самовіддано, і, до справжнісінького, екстазного одурманення.
Особливо в епоху захоплення Пшибишевським, Шніцлером і ...Жулавським, котрих, не
перевантажуючи себе нетяжкими вишукуваннями, перекладав для російського театру
провінційний і захоплений О. С. Вознесенський.
...Журналіст В. (Вознесенський О. – авт.) приніс мені диво-п’єсу Пшибишевського «Сніг». П’єса
надрукована польською мовою, але В. переповів її зміст. Він перекладатиме її для мене, для мого
бенефісу. Невже я гратиму її? Просто не віриться в подібне везіння.
ПИСАВ І ПЕРЕКЛАДАВ ДЛЯ ДРУЖИНИ, з статті О. Баталіної «В. Юренєва: «Невже справді
так було?»
У другій половині 1930-х років кафедра історії кіно ВДІК проводила дослідження, присвячені
дореволюційному кінематографу. В основному цим займався Веніамін Євгенович Вишневський,
який в 1945 році випустив і до цього дня кращий довідник цьому періоду – «Художні фільми
дореволюційної Росії».
Цю роботу вирішили продовжити, і в 1946 році В. Є. Вишневський розіслав багатьом відомим
діячам дореволюційної кінематографії пропозицію – написати спогади про свою роботу в кіно.
Багато хто відгукнувся. Одні з найцікавіших мемуарів прислала відома актриса театру і кіно Віра
Леонідівна Шадурська (за першим чоловіком – Юренєва). В 1902 році вона закінчила драматичні
курси при Олександринському театрі у великого російського актора В. Давидова, сезон грала в
цьому театрі, а потім виїхала в провінцію, грала в Києві, Одесі й інших містах.
Саме у провінції Віра Леонідівна зіграла Бронку в п’єсі Пшибишевського «Сніг», яка принесла їй
популярність. Цю п’єсу переклав для неї другий чоловік О. С. Вознесенський (Бродський), з яким
в 1911 році вони приїжджають до Москви.
У столицях Юренєва грає в театрах Незлобіна, Корша, Ленінградському театрі драми, МХАТі
Другому. О. С. Вознесенський продовжує перекладати і писати для Віри Леонідівни.
Юренєва випустила декілька книг. У останній, розповідаючи про свою творчість, вона була
змушена майже не згадувати Вознесенського, а там, де це зробити було неможливо, позначати
його ініціалом В. Це вимушене умовчання пов’язане з тим, що Вознесенський був репресований і
засланий до Казахстану.
СЕРЕД БІЖЕНЦІВ ДО МОСКВОКИЄВА, з розвідки М. Рибакова «Невідомі твори відомих
авторів»
Багато років займаючись вивченням маловідомих і невідомих сторінок історії Києва, я зацікавився
періодом 1918-1919 рр., тобто часом, який зберігає ще багато «білих» плям, обумовлених тим, що
таке найважливіше джерело інформації як газети і журнали цього періоду, – в бібліотеках
відсутній.
2. Справа в тому, що в лютому 1920 р. в системі Наркомату освіти був утворений партійно-
наглядовий орган – Головний політико-освітній комітет (Главполітосвіт). У всіх театрально-
видовищних підприємствах були поставлені комісари, від рішення яких залежав дозвіл чи
заборона будь-якого видовищного заходу.
Що стосується архівів, книг і преси, то, крім іншого, були створені сховища, так звані
«спецфонди» і «спецхрани», куди на довгі десятиліття був захований величезний масив
друкарської продукції (книги, газети, журнали, бюлетені, листівки і т.п.). Таким чином, мільйони
читачів і дослідників не лише не мали можливості ознайомитися з їх змістом, а навіть не знали про
їх існування, бо відомості про ці видання не були відображені в каталогах, картотеках, довідниках, покажчиках.
3. Працюючи в «спецфондах» з середини 90-х років, я виявив тут до 180 назв (переважно
київських) газет, журналів українською, російською, єврейською мовами періоду 1917-1921 рр.
... Рятуючись від переслідувань більшовиків до Києва сипонули крупні промисловці, фінансисти, служителі культу, представники дворянської аристократії і вищих бюрократичних кіл, генералітет
та офіцерство. Початок втечі – весна 1918 р., посилення – літо, пік еміграції – осінь 1918 р. після
оголошення «червоного терору».
У ці місяці (серпень-грудень1918) до Києва перебрався «весь Петроград» і «вся Москва». У
газетній публіцистиці того часу Київ одержав назву «Петромосква» і «Москвокиїв».
Серед тих, хто приїхав, було багато письменників, журналістів, акторів, антрепренерів, редакторів, видавців, адвокатів і т.д. Так до Києва приїхали: М.
