Рим колись був закоханий, і довго, але й це пройшло.
Одеса –інша справа, не пройшло і не пройде...
СТАВ ЗАПЕКЛИМ СІОНІСТОМ, з нарису В. Зеєва «Гойдалки і важіль»
Хвиля погромів, що прокотилася Росією 1903 року, збудила в Жаботинському національну
самосвідомість. Він вступає до ряди єврейської самооборони в Одесі і прилучається до
сіоністського руху, якому цілком присвячує життя: творчу енергію, літературний і ораторський
талант, свою незвичайну здатність захоплювати маси.
«Учення сіонізму я пізнав не з праць Ахад Га-Ама, Герцля чи Нордау. Бути сіоністом я навчився у
гоїв (презирлива назва не євреїв – авт.). Кращі роки своєї юності я провів у Римі, де спостерігав за
італійським народом. В кінці 19 століття це була ліберальна, вільна, миролюбна країна, позбавлена
тіні шовінізму. Такою повинна бути кожна нація, у тому числі і єврейська, – сказав я собі.
У сіонізмі немає схоластики, немає суперечливих «за і проти». Сіонізм як повітря, вода, долина, гора. Людині досить поглянути на світ Божий, аби усвідомити все Його учення».
НАЗВАЛИ АНТИСЕМІТОМ, з кореспонденції Ю. Фінкельштейна «Полонез Жаботинського»
З юних років Володимир Жаботинський був самою природою «запрограмований» на конфлікт.
…Схиблений на ідеї рівності, він духом дуже нагадував «чудовиськ» з роману Чернишевського
«Що робити?», хоча в його статтях і книгах прямі вислови з цього приводу начебто й відсутні.
….Дратували його погляди. Називаючи себе закінченим сіоністом, проповідуючи масовий вихід
євреїв до Палестини, розвиваючи і наповнюючи практичним, бойовим змістом принципи
політичного, державного сіонізму Теодора Герцля й Макса Нордау, він категорично відмовлявся
визнати за євреями навіть мінімальну природжену перевагу над іншими народами. «Я ненавиджу
всією душею, і ця органічна ненависть, яка бере гору над всяким аргументом, над розумом і над
самим буттям, будь-яке уявлення, яке натякає на «нерівноцінність» людей... Я вірю, що кожна
людина – цар».
Хіба тому батьки люблять свою дитину невимірно більше, ніж всіх інших дітей, що вона
найрозумніша, найталановитіша на всьому білому світові? Хіба це примушує віддавати їй всю
душу і саме життя, якщо знадобиться? А якби вона не була «най-най», тоді що?
Думається, сіонізм Жаботинського органічно спирався на подібний фундамент.
…Тому супротивники часто таврували його, батька бойового, м’язистого, гранично активного
політичного сіонізму, ганебною кличкою – антисеміт!
КЕРІВНИК ФАШИСТСЬКОГО КРИЛА, з показів І. Бабеля під час допиту восени 1939 р.
З антирадянських моїх зустрічей в Парижі я повинен згадати про побачення з Жаботинським, керівником фашистського крила сіоністської партії. Побачення це відбулося на квартирі мого
друга дитинства, відомого сіоніста Йосипа Фішера.
На самому початку бесіди Жаботинський вразив мене заявою, що пролетарську революцію в
СРСР він вважає «явищем нецікавим», і перейшов до становища єврейських мас в СРСР, дуже
цікавився процесом асиміляції євреїв, національними школами, судами, театрами і радянською
єврейською літературою.
Пам’ятаю, я розповів йому, що побут євреїв в СРСР нічим не відрізняється від умов життя всіх
громадян СРСР. Він презирливо фиркнув і пішов, пробувши у Фішера недовго, близько години.
Мені довелося побачити його ще одного разу на трибуні публічних сіоністських зборів, де
Жаботинський доповідав про те, що єврейський робітник в Палестині не має права страйкувати ні
за яких умов і що всяка спроба до страйку повинна бути придушена зброєю. Збори ці закінчилися
грандіозним побоїщем з інакодумцями. Було багато поранених, поліція звільнила приміщення –
більше я Жаботинського не бачив.
СВОЇ ОХРЕСТИЛИ ВОЛОДИМИРОМ ГІТЛЕРОМ, з нарису Ю. Фінкельштейна «Смерть
Командора»
Полегшення не наступало. Це був не напад стенокардії, а інфаркт з необоротним набряком
легенів. Кисневі подушки, ін’єкції кофеїну і камфори не допомагали. «Боже, я так втомився, так
втомився», – ледве чутно пробурмотів помираючий.
Це були його останні слова. О 10 годині 45 хвилин вечора, ще через дві години після приїзду до
військово-спортивного табору, Володимира Жаботинського не стало.
…Зустрінутий почесною вартою, він пройшов між стрункими лавами, вдивляючись в молоді
загорілі обличчя і вимогливо перевіряючи виправку тих,
