надруковано половину мого оповідання про український побут і дозволено в ній панові зватись
паном, хаті – хатою і т. д. У другій же половині того ж самого оповідання цензор звелів
редакторові печатати вже барин, изба і т. д. і не дозволив чумакам співати про воли, вози, про
ярма і занози.
Я ЦЬОГО НЕ ПИСАВ, з листа М. Лєскова до редакції «Газети Гатцука» від 24-26 квітня 1883 р.
Милостивий государю п. редакторе!
У №20 московської «Газети Гатцука» надрукована замітка, в якій між іншим порівнюється моя
літературна підступність з щиросердям, яке виявив по відношенню митрополита Філофея
письменник Тертий Філіппов, котрий мав свою роль в справі Булах.
Цю статтю і приведений в ній чотиривірш приписують мені.
А як я цієї статті не писав і маю свої причини бажати, щоб на мій рахунок ні тепер, ні після не
було поставлено ніщо, написане про пана Філіппова безіменно, і в роздратуванні, і в образі, для
яких в названій статті вказані приводи, то в деяких літературних цілях я маю честь просити вас, п.
редакторе, дати мені можливість пояснити у вашому виданні, що я названої статті про пана
Філіппова не писав і не мною складений чотиривірш...
Мені про цей вірш відомо лише те, що відоме дуже багатьом в нашій столиці, тобто, що вірш цей
написаний під портретом пана Філіппова, якого він досить охоче показує.
Микола Лєсков.
КРАЩЕ Б ВІН ХРЕСТИВ АБХАЗЦІВ, з листа А. Чехова О. Суворіну
4 лютого 1889 р.
Поздоровляю Олексія Олексійовича (Гатцука – авт.) з ашиновським скандалом! Гарний урок для
публіцистів-початківців.
«Новий час» – дивна газета. Над Міклухо-Маклаєм іронізувала, а Ашинова піднімає до небес.
Те, що я знаю про о. Паїсія, занадто інтимно і може бути опубліковано тільки з дозволу мого
дядька і самого Паїсія...
В історії Паїсія відіграють видну роль його дружина, що гулящі жінки, бузувірство, милостиня,
яку Паїсій отримував від дядька. Не можна всього цього торкатися самовільно…
Боюся, щоб Паїсій знову не збився з пантелику і не став говорити, що його новий сан
(архімандрит), Абіссінія і всі витівки – від біса. Як би він знову не втік без паспорта куди-небудь.
Це така людина, що і до розкольників в Австрію здатна добігти.
У нього хвора совість, а розум – простий і ясний. Якби я був Побєдоносцевим, то послав би Паїсія
до нашого Нового Афону на підмогу сухумському архієрею, який хрестить абхазців.
БЕЗСТРАШНА ЛЮДИНА, з статті М. Лєскова «Натхненні волоцюги»
В один достопам’ятний день редактор Катков, який перебував в опозиції до всіх «положень
цивільного закону», …сповістив у «Московських відомостях», що в якімсь царстві, не в нашій
державі, з’явилася рать «вільних козаків», різних державців, а особливо Англія, знаджує їх до себе
на службу, проте отаман новоприбулих вільних козаків, теж «вільний козак Микола Іванович
Ашинов», на наше щастя, дуже любить Росію і утримує товаришів, аби вони не йшли служити
нікому, крім нас, за що, звичайно, їм потрібно платити.
Катков відразу ж відчув до цього отамана симпатію і довіру, рекомендував Росії ним не гребувати, а скористатися названим кавалером, тому що він може забезпечити послуги в тих місцях, де самим
росіянам з’являтися незручно.
Першу каткоську заяву про це зустріли з подивом і недовірою: в Петербурзі думали, що «злий
московський старий» просто юродствує. Люди говорили:
– На дідька нам ще потрібна якась зграя бурлацької сволоти!
Проте Катков продовжував свою «лейб-агітацію» і друкував у своїй «лейб-газеті» то справжні
листи Ашинова, то повідомлення про те, що здатні зробити задля Росії озброєні товариші цього
отамана, які переховувалися в цей час десь не в нашій державі в очеретах і заводях.
«Вільні козаки» не знали: чи йти їм за нас, чи «за англійку», яка ніби-то вже зробила їм
замовлення: що їм для неї треба зробити, і надіслала людину, аби та заплатила гроші...
Найпростіші люди, які мають поняття про устрій європейських держав і про побут народів,
вважали все це порожньою і дурною вигадкою і знали, що нічого такого бути не може. Але Катков
гнув свою лінію: вільні козаки можуть полишити нас; мовляв, вони вже і гроші від англійського
посла отримали. Проте їх ще можна зупинити...
Це ставало смішно, і ніхто не міг зрозуміти: яку потребу може мати «англійка» в тім, щоб
розшукувати і наймати до себе на службу подібний непотріб – не розуміли і
