Не залишимо поза увагою й слова Іонова, записані К. Чуковським в свій щоденник 1925 року: «Я
можу відкрито сердитися на людину, але на донос я не здатний. Як комуніст я беру на себе
відповідальність за все, що робить партія, але ви самі знаєте, що я не посадив жодної людини, а
звільнив з в’язниці дуже багатьох».
Незабаром посадили самого І. Іонова…
КОНВЕНЦІЇ НЕМАЄ, з книги Р. Гуля «Я забрав Росію»
Пам’ятаю, сиділи ми з Федіним у великому ультранімецькому ресторані «Ам Цоо» біля
Зоологічного саду. Вечеряли. Федін прийшов першим, і як тільки я підійшов до столу, він, посміхаючись у все обличчя, говорить: «Не дивуйтеся, сер, сюди пізніше, так, через годинку, прийде Ілля Іонов, я йому сказав, що тут з тобою вечерятиму, а він не лише не заперечував, а й
сказав, що хоче з тобою познайомитися, він щось твоє читав. Іонов – чолов’яга відповідний і
потрібний, він завідувач Держвидавом у Ленінграді, старий більшовик, абсолютно бездарний поет, але у нього слабкість – обожнює «обертатися серед письменників». Випустив навіть книгу своїх
віршів».
...Справді, до кінця вечері Ілля Іонов (Ілля Іонович Бернштейн) прийшов. Чим він кінчив – не
знаю, думаю, Сталін «телепнув» його в єжовщину. Таких старих більшовиків-євреїв Сталін убивав
у великій кількості.
Невисокий, типовий єврей, досить приємний, м’який в спілкуванні, нічого особливо цікавого в
розмові з ним не було, крім того, що Іонов говорив, як до нього, в його перший приїзд до Берліна, приходив І. В. Гессен, редактор видавництва «Слово», пропонуючи придбати видані «Словом»
книги.
– Ці люди не розуміють, – говорив Іонов, – що якщо ми захочемо перевидати щось закордонне, то
візьмемо й перевидамо, конвенції немає.
ВДАРИВ УЧЕНОГО МАУЗЕРОМ, з дослідження Д. Черневського «Філологічна поема»
Через деякий час після смерті О. Блока група філологів Академії Наук підготувала до видання
збірку вибраних творів поета. Друкувати книжку в старій орфографії узявся трест «Петродрук». У
цей час на базі тресту стали створювати Держвидав, і директором туди посадили нову людину.
Ним став Ілля Іонович Іонов, він же Бернштейн.
Бернштейн-Іонов колись вчився на філолога, проте курсу не закінчив, відсидів дурну молодість
свою в Шліссельбурзьких казематах за кримінальні і політичні вбивства в малоросійських
губерніях. Жовтневий переворот перекрутив забруднену колоду його долі, витягнувши з купки
дрібної одеської шушвалі олімпійський столичний туз Пролеткульту.
Вступивши на посаду директора, Іонов насамперед розпорядився перейти остаточно на нову
орфографію, без «єрів», «ятів» і апострофів.
На той час половина об’єму «Вибраного» Блока вже була надрукована «по-старовинному». Новий
директор наказав додруковувати сторінки, що залишилися, «по-новому». Звістка про це дісталася
Академії. Четверо учених-філологів відправилися на Невський, будинок 5 на прийом до директора
видавництва.
Їх зустріла маленька немолода людина в пенсне і шкіряній куртці. На ремінці через плече у нього
чогось бовталася невелика дерев’яна валізка. Іонов тричі назвав тих, що прийшли, «колегами», усадив їх в на дивані в своєму кабінеті і розпорядився принести чаю. Вчені, гримлячи ложечками, розмішували давно забутий цукор, обережно принюхувалися до бризу з невідомих колоніальних
плантацій і делікатно покашлювали. Очі їхні ковзали кімнатою, перестрибуючи з розкішних
полиць з книгами на …дивну чорну ікону в білому окладі, доки повністю не сфокусувалися на ній.
– Це цей, як його, суп... супрематич... суперматематичний концепт нашого буття, освоєний
товаришем Малевичем, – ні до кого не звертаючись, похвалився Іонов. – Копія № 38 з особистим
підписом автора, між іншим. Не у всякого є... І книжки ці конфісковані... Господарі, негідники, все
покинули, доводиться рятувати для народу.
Директор підхопив пару томів, кинув їх в камін і пошурував коцюбою.
– Це надлишки, – посміхнувся. – Ставити вже нікуди, а вони все носять і носять.
Мовчання посилювалося.
– Ну, за чим прийшли, колеги? – ласкаво обриваючи паузу, посміхнувся господар кабінету.
– Та нам... Та ми... Та ось... Коротше, книжку б додрукувати, ага! – галасуючи і перебиваючи один
одного, викрикнули «колеги».
– Не сумнівайтеся, товариші, продукт буде виданий на-гора в строк... Ні, навіть раніше! І в
набагато більшій кількості!
– Додрукувати книгу неодмінно треба в старій транскрипції! – схопилися з дивана вчені, розпліскуючи
