Шкловский Исаак (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ШКЛОВСЬКИЙ Ісак Володимирович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, публіцист, критик, перекладач. Псевдонім – Діонео.

З міщанської родини.

Народився 8 (20) квітня 1864 р. в м. Єлизаветграді Херсонської губернії Російської імперії (нині –

м. Кіровоград, адміністративний центр однойменної області України).

Помер 28 лютого 1935 р. в м. Лондоні (Великобританія).

Навчався в Єлизаветградській гімназії, Одеському реальному училищі, Харківському університеті

(1885-1886).

Член Товариства любителів природознавства, астрономії і етнографії (1893).

Член Англо-руського літературного об’єднання лондонського Королівського університету.

Дійсний член петербурзького Літературно-громадського гуртка ім. Герцена (1914).

Активний учасник створення Руського Визвольного Комітету в Лондоні (1919).

Член Спілки іноземної преси.

Друкувався в газетах «Одеський аркуш», «Єлизаветградський вісник», «Одеські новини»,

«Урядовий вісник», «Сьогодні», «Російські відомості», журналах «Всесвітня ілюстрація», «Маяк»,

«Бджілка», «Російське багатство», «Світанок», «Голос минулого», «Сучасні нотатки».

Як літератор дебютував в одеському сатиричному журналі «Бджілка» віршем «Інтермецо» (1882).

Потім настала черга оповідання «Для людей» (1906), нарисів, статей і фейлетонів «До Полярного

кола» (1889), «Датський мораліст» (1894), «Англія ХХ сторіччя» (1896), «Обхідним шляхом»

(1906), «За розпорядженням» (1905), «З Англії» ( 1917), «Russia under the bolscheviks» (1919),

«Англія», «Криваві зорі. Десять етюдів» (обидві – 1920), «Ірландські начерки» (1920-1921),

«Англія після війни» (1924).

Перу нашого земляка належать також книги «Нариси Далекого Північного Сходу» (1892),

«Нариси сучасної Англії» (1903), «Англійські силуети» (1905), «На теми про свободу» (1908),

«Рефлекси дійсності. Літературні характеристики» (1910), «Англія, яка міняється» (1914-1915),

«Перша опора», «Строката книга. Дванадцять характеристик» (обидві – 1921), «Коли боги пішли»

(1923).

Переклав з російської мови на англійську низку творів М. Гоголя, М. Горького, з англійської на

російську «Записки революціонера» (1902).

Зазнав переслідувань з боку влади. Після першого арешту ще студентом був на 5 років засланий

до Сибіру (1886). Після відбуття покарання йому заборонили мешкати в Москві й

університетських містах.

Серед друзів та близьких знайомих Ш. – К. Чуковський, С. Кропоткін, П. Мілюков, С. Маршак, В.

Короленко, Т. Сухотіно-Толстая, М. Михайловський, П. Лавров, М. Осоргін, В. Набоков та ін.


***

РАС НЕ ІСНУЄ

, з життєвого кредо

І. Шкловського

Антропологія не знає рас.

ЖІНКИ СТРИБАЛИ ДО ПРІРВ, з статті І. Шкловського «Як це було»

Вірмени вимушені були залишити зовнішні лінії своїх укріплень і поступово відступати до

вершин Антока, до центрального масиву. Жінки, діти й отари значно утрудняли пересування

борців, яких залишалося тільки 1500 з 3000. При зіткненні з напосідаючими турками відбувалися

жахливі сцени. Вірмени, розстрілявши останні патрони, відбивалися прикладами або ножами.

Турецькі війська і курди, кількістю до 30000, тим часом, все далі й далі тіснили відступаючих,

доки загнали їх на вершини гір і оточили з усіх боків. Тоді наступила остання боротьба, котра

прийняла, як у всіх горців, характер неймовірної завзятості. Чоловіки, жінки й діти відбивалися від

наступаючого ворога косами, палицями, ножами й камінням.

5 серпня 1915 року залиті кров’ю скелі Антока були, зрештою, зайняті турками. Вірменські борці

загинули. Молоді жінки, не бажаючи потрапити до рук ворога, стрибали, притискуючи до грудей

немовлят, в урвища.


ТЛУМАЧ БРИТАНСЬКОЇ ДЕМОКРАТІЇ, з оцінки творчості І. Шкловського Г. Вільямсом

Молоді покоління росіян одержують уявлення про англійську демократію виключно з книг

Діонео.

ПИШЕ НАТЯКАМИ, з службової записки начальника Одеського жандармського управління в

1894 р.

Як людина розумна, всебічно освічена і обережна (Шкловський І. – авт.), робить це (пише – авт.) надзвичайно тонко, часто-густо виключно натяками або вмілим відтворенням тих чи інших

історичних фактів, які, хоча і торкаються давніх часів і іноземних держав, мимоволі примушують

читача думати, що мова йде про Росію в сучасному її становищі.


ЧИТАВ ОХОЧЕ АПУЛЕЯ, з листа С. Маршака І. Шкловському від 18 лютого 1914 р.

Високошановний Ісаку Володимировичу!

Давно вже збираюся написати Вам і повідомити, що Ойлер був би дуже радий Вашому знайомству

з його школою, проте рекомендує Вам відкласти свої відвідини до того часу, коли школа

остаточно влаштується на новому місці, будуть розбиті сад і город, готова будівля, з’їдуться всі

вчителі й діти і т.д. Все це станеться не раніше середини квітня.

Дуже б мені хотілося, щоб і Зінаїда Давидівна (дружина Шкловського І. – авт.) поглянула на

школу. Це буде для неї приємно, освіжаюче, а може, й корисно.

Місцевість тут чарівна, – нагадує куточок Галілеї в Палестині. Високі пагорби, вкриті лісом;

безліч струмків. Ойлер придбав дике місце на скаті горба і розраховує перетворити його на

райський сад.

Зараз у нас стоять весняні дні. Я пишу і перекладаю Блейка, але не можу взятися за Рубайат.

«Читав охоче Апулея, а Цицерона не читав» – чомусь приходить мені в голову.

Сподіваюся, що Ви черкнете мені, якщо вирішите приїхати сюди. Сердечний привіт Вам, Зінаїді

Давидівні, Вашому синові і доньці від мене й Софії Михайлівни.

Щиро поважаючий Вас

С. Маршак.


БАГАТООБІЦЯЮЧІ ПЕРЕДВИБОРЧІ ОБІЦЯНКИ, з наукової доповіді Т. Гелли «Політична

культура Англії в дзеркалі російської ліберальної думки початку ХХ століття»

У січневому номері журналу «Сучасні нотатки» за 1906 рік з аналізом внутрішньополітичного

становища Англії виступив Діонео. Розглядаючи передвиборні платформи й гасла обох партій, він

вірно відзначив спільну характерну рису: багато обіцянок соціальних поліпшень і модернізацій.

Високо оцінюючи англійський політичний устрій в цілому, Діонео бачив складнощі її

внутрішньополітичного розвитку, викликані приходом до влади ліберального кабінету. Він

відзначав наростання боротьби у рядах правлячих класів: «ліберальним радикалам протистояла

консервативна партія, яка використала як головну зброю аристократичну верхню палату

парламенту».


ГЕТЬ МОРАЛЬ, БО ВОНА АПРІОРІ РАБСЬКА, з есе Д. Лунгіної «Пізнавання Керкегора в

Росії»

Ісаку Володимировичеві Шкловському, який був в 1890-і рр. кореспондентом «Російських

відомостей», теж доводилося писати про Керкегора. Він так само, як і Ефрусі, використав статтю

Ж. Жанена в «Nouvelle Revue». Фейлетон «Датський мораліст» був написаний на замовлення

газети «Одеські новини».

Сатирична гримаса журналіста, палкого прихильника Діоніса, як може здатися по перших абзацах,

мала натякнути поважній публіці на те, що «ми повинні звільнитися від моралі».

Проте, придивившись до цього мораліста, Діонео помічає, що йому скоріше чуже «дуже людське»:

він надзвичайно похмурий, повний сумніву й відчаю, проповідує не рабську «мораль», а «культ

пристрастей». Він екстатичний: одержавши ступінь доктора богослов’я, пише Шкловський, він

починає «скандалізувати» своїми ексцентричними парадоксами стримане міщанське датське

суспільство. Так Діонео починає симпатизувати своєму героєві; той звільнився від суспільної

моралі для того, аби бути ще більш моральним в своєму «апофеозі індивідуальності». Проте

розлучитися з своєю сатиричною маскою Діонео не може з вірності професії журналіста.

«Що за біда!» – вигукує він, особа, яку Керкегор ставить найвище, так рідко зустрічається. Нічого,

він все одно її знайде, і «все буде добре, доки єдиним суддею в питаннях совісті ми станемо мати

самих себе. На закінчення Шкловський підхоплює спадаючу маску і укріплює її на собі: «Що таке

світ, як не зібрання моралізуючих міщан, котрі втратили власну індивідуальність. Якщо так, то чи

варто зважати на громадську думку?

Керкегор, очевидно, не зважав неї, тому що жив за власним законом і «не допускав ніяких

кодексів». Коли мораль як загальний закон втратила свою збираючу силу (знецінилася),

точнісінько як і ідеальний світ в цілому, Керкегор перетворив своє реальне життя на ідеальне,

вбачивши закон у вірності цьому перетворенню. Жити ідеально – вищий закон для нього, тільки

життя може підтримати життєздатність ідеалу, оскільки віддає йому свою істоту – бути живою.

Тому, закінчує фейлетон Діонео, «особисте життя Керкегора відповідало його ідеям».


МІЖ ПРАВДОЮ І БРЕХНЕЮ, з статті К. Сапарова «Російська преса про «Синю книгу»

На початку січня 1917 р. одна з найпоширеніших газет Російської імперії «Російські Відомості»

надрукувала статтю свого лондонського кореспондента Діонео про вихід «Синьої книги» –

збірника документів МЗС Великобританії. Напівофіційна назва «Синя книга», за прийнятою

традицією, давалася за кольором обкладинки.

У ній зібрані страшні описи вбивств вірмен, здійснених турками і їх підручними практично у всіх

вілайєтах Османської імперії в 1915-1916 рр. Це свідоцтва очевидців.

…Діонео пише, що в турецьких володіннях було 1800000 вірмен, з яких 600 тисяч було вбито або

врятувалися втечею, 600 тисяч залишилися в живих, хоча становище їхнє відчайдушне, 600 тисяч

насильницьки обернені в іслам.

…Нещодавно депутат від народно-республіканської партії Великих національних зборів

Туреччини Сукру Елекдаг заявив: Туреччина «має намір звернутися до парламенту

Великобританії, аби останній ухвалив рішення, згідно з яким «Синя книга» буде визнана

недійсною».


І УЯВИЛО СЕБЕ СЛОВО БОЖЕСТВОМ, з рецензії К. Чуковського «Про Сергєєва-Ценського»

Всі стали мозаїстами, перегорніть що-небудь з сучасного і ви побачите, як турбота художника про

кожен даний момент творчості убила турботу про ціле; як слово, – маленьке, окреме, службове

слово художника, – зазналося, випнулося на перший план, уявило себе божеством і забунтувало. І

вже багато народилося молодих поетів (почитайте альманахи!), мистецтво яких звелося до

придумування нових епітетів, до вирізання все нових і нових скелець для якоїсь мозаїки, котру

вони навіть склеювати не хочуть, – бо клеїти нічим, бо спайка мозаїчних частинок залишилася

таємницею старих майстрів.

…З одного боку – це неначе й зрозуміло. У останній книжці «Російського Багатства» п. Діонео

пояснив нам з Англії: щоразу, коли «прагнення суспільства до самовизначення зазнає невдачі»,

поети починають говорити «про кохання хворе, екзотичне і, часто, патологічне». Поети такої

невдалої епохи, за словами поважного кореспондента, бувають навіть переконані, «що сміливість

полягає саме в тому, аби братися за такі теми, місце яким в спеціальних трактатах».

Пан Діонео пояснює нам з Англії, що як тільки настане реакція, «жорстока, мстива й безглузда»,

так зараз же «розгублена думка людини, відірвана від великого космосу, заганяється в похмурі

підвали метафізики або віри, де на неї чигає страшна примара – смерть.