чого нічого не може бути», за визначенням повинен бути одиничним «предметом»).
З останнього випливає другий шар утопізму – утопічна філософія історії. На цьому рівні утопізму
приписується віра у завершеність, кінцевість прогресу (бо досконале лише тоді вважається таким,
коли йому вже немає куди розвиватися) і, навпаки, безконечність та необмежена тривалість
історичного часу (бо якщо б із закінченням прогресу закінчувався й історичний процес, то життя
для утопіста втратило б усякий смисл, адже навіщо досягнення досконалості, якщо це є кінець
історії); історичний автоматизм (все у світі визначене наперед, тому безглуздо боротися з
дійсністю, треба лише визначити «природні тенденції розвитку» та пристосуватися до них) і
антиіндивідуалізм («особистість перетворюється на елемент світової сутності» та приноситься
йому в жертву, в результаті чого втрачає самостійність, самосвідомість та волю самовизначення).
Останнім шаром утопізму Г. В. Флоровський називає утопічне самопочуття. Його філософ
визначає як «космічну одержимість» – таку ситуацію, коли утопічну самооцінку та оцінку світу
визначають «почуття безумовної залежності, повної визначеності зовні, повного залучення у
всесвітній лад». На цьому рівні утопізм характеризується «універсалізмом» (людина відчуває себе
лише маленькою ланкою великого ланцюга, де її роль зводиться тільки до виконання того, що вже
визначено заздалегідь; всяке самовизначення тут – щось зле) та «самопочуттям раба стихій»
(людина повністю розчиняється в суспільстві, відрікаючись від власного самовизначення; для неї
вже «немає місця для дії, – тут можливий лише рух»; «тут все дихає... боязкою покірністю
зовнішньому»). Саме в цьому, за переконанням Г. В. Флоровського, і полягає серцевина
утопічного світовідчуття.
НАСІННЯ ВІЧНОГО ЖИТТЯ, з статті А. Сурожського «Шлюб і родина»
Говорячи про хрещення взагалі: деякі батьки вважають, що хрещення – це такий обряд, що дитину
як би включає в Церкву, а деякі навіть думають, що воно дитину включає в людський рід. .
...Отець Георгій Флоровський мені якось сказав, що коли хрестять дитину, у неї засівається
насіння вічного життя: але це насіння повинно бути захищене й повинно зрости, тобто дати плід. І
над цим повинні трудитися батьки.
