...Якось сиджу я на березі, за каменем: закинув вудку, а сам усе думаю про чарівницю. Карасі не
клювали, як затялись. Цілий час я дивився, як той дурень, на поплавець, а він – ані з місця. Я
сіпнув за вудлище, піймав гачок і плюнув з досади. Я так замислився, що замість нього прив’язав
цвяха, та ще й великого. Отсе так! Отсе закохався у Марисю! Хоч би ніхто не побачив, а то
засміють!
СЕ ПО-НАШОМУ, з ескізу В. Потапенка «В українській школі»
Він дістав байки Глібова і віддав їх одному із учнів прочитати; той почав читати ...З першого слова
очі учнів забігали, заблищали радістю, лиця їм враз повеселіли. Учень читав без зупинки. Коли він
закінчив, клас не витримав і радісно закричав: «Се по-нашому! Ми все зрозуміли!
СЦЕНА РІДНОГО НАРОДУ, з статті В. Потапенка «Українська трупа Миколи Садовського» в
газеті «Нова зоря» за 29 червня 1908 р.
З 1 червня по 1 серпня в літньому міському театрі даватиме українські п’єси першокласна
українська трупа п. Садовського на чолі із знаменитою артисткою Марією Костянтинівною
Заньковецькою, з тією Заньковецькою, яку російська критика визнала за колосальним талантом
вище за Сару Бернар, Дузе і всіх театральних світових зірок. Навіть Олексій Суворін, який завжди
вороже ставиться до всього українського, визнав, схилившись перед «зіркою України» Марією
Костянтинівною Заньковецькою.
За відгуками тієї ж критики, видатний талант має і Микола Карпович Садовський, імператорська
сцена неодноразово запрошувала цих артистів до себе на нечувано велику платню, але вони,
люблячи свою сцену, сцену свого рідного народу, залишилися їй вірними.
ПЛАСТИЧНИЙ І СИЛЬНИЙ МАЛЮНОК, з оцінки творчості В. Потапенка І. Франком
В нашій літературі він виступає рідко, але кожде його оповідання – се пластичний і сильний
малюнок. Буденні сцени, тисяч раз обговорювані постаті набирають під його пером чару новості,
вбиваються нам у пам’ять на завсігди, а таке оповідання, як його «На нові гнізда», належать до
найкращих перлин, які сплодив у нашій літературі болючий процес еміграції селян на чужину.
...Тисячу раз обговорювані постаті набирають під його пером чару новості, вбиваються нам у
пам’ять.
БДЖІЛКА, ВАРТА ДЕСЯТИ ОРЛІВ, з оцінки творчості В. Потапенка З. Петрусем
Можна сподіватися, що сей молодий робітник придбає собі велику повагу межи читаючим людом
рідної України, коли не занедбає своєї вдачі, або не похитнеться в своїх поглядах, не піде в найми
на чужу ниву, як пішло уже багато молодих сил, покидаючи рідну батьківську хатину за те тільки, що вона убога, …тому що маленька бджілка, міцно тримаючись свого вулику, іноді більше
робить, ніж десять орлів.
СТВОРИВ УКРАЇНСЬКИЙ ЛЮБИТЕЛЬСЬКИЙ ТЕАТР, з кореспонденції Б. Герасименка
«Чорноморське узбережжя» – перша міська газета»
Особливо активну роль в становленні газети зіграв молодий, проте вже досить відомий
письменник, драматург і актор В’ячеслав Опанасович Потапенко. До Новоросійська він приїхав з
України. Тут він створив український любительський театр, в якому ставилися п’єси українських
драматургів.
Беручи участь в постановці спектаклів, Потапенко одночасно займається і літературною
діяльністю. Це за його сприяння були опубліковані перші вірші юної поетеси з Геленджика
Марієтти Шагінян. Добірка так і називалася: «Геленджицькі мотиви».
БРАВ УЧАСТЬ В ЯРМАРКОВІ, з статті В. Чумаченка і І. Золотарьової «Про історію кубанської
«Просвіти»
Єкатеринодарське відділення «Просвіти» урочисто відкрилося восени 1906 року. На користь
нової організації влаштували український ярмарок за участю театральних труп С. Глазуненка і В.
Потапенка. У статуті кубанських просвітників значилося: «Товариство має на своїй меті
поширювати освіту на широко демократичних засадах, будити національну самосвідомість і
піднімати національну культуру серед українців в Кубанській області». Для її досягнення
планувалося відкривати школи, видавати брошури, книжки, газети і листівки, організовувати
зборів з читанням рефератів і бесідами, збирати український фольклор, засновувати етнографічні
музеї тощо.
ВСТАНОВИТИ ІСТИНУ, з розвідки М. Нікольченко «В’ячеслав Потапенко – український
письменник кубанської діаспори»
Мало дослідженими залишаються літературні традиції українських письменників Східної
Слобожанщини, Берестейщини, Далекого Сходу, Казахстану,
