його захоплено вітали земляки, засипаючи квітами. А що діялося на стадіоні! Такого скупчення
народу, ймовірно, з тих пір більше не було.
Між іншим, Леонід Іванович і сьогодні виглядає хвацько, роки не владні над цією повною життям
людиною. І, звичайно ж, йому є про що розповісти.
– Леоніде Івановичу, чи важким був шлях нагору людини з маленького провінційного
містечка?
– У 1970 році мене зарахували до загону космонавтів. Між іншим, з 1200 льотчиків медкомісію
пройшли тільки 26, а з них після співбесіди залишилося 10, половина з яких і присвятили себе
Космосу.
Підготовка була цікавою. Її забезпечували провідні інститути країни, кращі фахівці. А потім були
три польоти. В цілому я віддав космосу 25 років. Міг би літати й далі, здоров’я дозволяло, проте
треба давати дорогу молоді.
– Чим запам’ятався перший політ?
– Ми з В. Рюміним летіли на станцію, яка практично не працювала, – літає собі оцупок, а
інформація звідти не надходить.
Зістикувалися, виконали необхідні роботи. Спали по черзі, оскільки якби оболонку човна пробив
метеорит розміром з сірникову коробку, у нас залишалося б всього дві хвилини, аби потрапити в
апарат, що спускається, і врятуватися.
Ми з завданням впоралися.
– Яке у Вас було улюблена страва в Космосі?
– Там міняються смаки. На Землі я любив солодке, а в Космосі особливо нічого не хотілося. Щоб
різноманітити меню, Рюмін, який відповідав за госпчастину, дозволяв мені перші чотири дні в
тиждень їсти продукти з раціону на вибір, а в дні, що залишилися, – доїдати те, що залишилося.
Раз на тиждень ми випивали по 2 ковтки коньяку. За час польоту погладшали – він на 6 кг, я – на
2,5. Особливо гладшати було не можна, аби не пошкодити хребта від навантажень при посадці.
Тому з Землі говорили: «Рюмін, літатимеш, поки не схуднеш, а ти, Льоню, можеш повертатися».
Слава богу, посадка пройшла вдало.
– Про що мріяли під час польоту?
– Хотіли три речі: попаритися в лазні, випити з нормального посуду коньяку і, природно, пофліртувати з жінками.
Під час польоту сильно падає імунітет. Тому на Землі з’являється слабкість. Посиділи трохи в
парній – неначе 60 кг вантажу лягло на плечі. Налили коньяку, пригубили – не лізе. З жінками
вирішили не експериментувати, відклали на потім.
– У шостій школі, де Ви вчилися, досі висять Ваші з Рюміним портрети. Діти їх
підмальовують...
– Цікаво було б поглянути: а раптом мені піде те, що домалювали діти? У космосі я відпустив вуса
і бороду. Борода була нічого, тільки рудувата, а вуса з того боку, де шрам над губою, росли не
туди, і заважали, лізли в ніс. Довелося їх поголити.
– Ваше ставлення до космічного туризму і спроб заробити на цьому?
– Один американець збирається проростити в космосі зерна пшениці і після виготовляти з них
горілку. За це він платить 20 млн. доларів. Для порівняння: мій запуск коштував у той час близько
12 млн.
Гроші в аерокосмічному комплексі потрібні. Та й турист ніяких особливих завдань в космосі не
виконує. Йому потрібно тільки перевірити стан здоров’я, пройти психологічну підготовку і
навчитися підкорятися командирові екіпажу. Адже в космосі людина не належить до жодної
країни.
– Ваші враження від сьогоднішньої Олександрії?
– Це – моя батьківщина. Я бачив її зверху, з космосу. Дивився, особливо якщо це було у суботу
увечері, і думав: всі відпочивають, а я тут бовтаюся. Ми знімали територію для визначення
родовищ корисних копалини, де які поклади, розробки. Дуже люблю своє місто. Де б ти не бував, як би добре не було, завжди приємно повернутися сюди, в батьківську хатину, де завжди спокійно.
БЕЗ ЖІНОК НЕ ОБІЙТИСЯ, з інтерв’ю А. Філіппова «Єви і Адами в обіймах невагомості»
У науковому світі сперечаються: чи не пора в корені змінити філософію оцінки ролі жінок в
умовах тривалих космічних польотів? Про це ми розмовляємо з генерал-майором ВПС Росії, льотчиком-космонавтом Леонідом Поповим, який в серпні 1982 року був командиром космічного
корабля «Союз Т-7» і понад тиждень працював разом з Світланою Савицькою на орбітальній
станції «Салют-7».
– Леоніде Івановичу, якою ж бачиться роль жінки на позаземному острівці під назвою
Міжнародна космічна станція?
– Учені і фахівці думають нині не тільки про роль жінки на МКС. А й про екіпажі космічних
