Оболенский Евгений (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ОБОЛЕНСЬКИЙ Євген Петрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Мемуарист.

З дворянської родини.

Народився 6 (17) жовтня 1796 р. в м. Новомиргороді Єлизаветградського повіту Новоросійської

губернії Російської імперії (нині – районний центр Кіровоградської області України).

Помер 26 лютого (10 березня) 1865 р. в м. Калузі Російської імперії (нині – обласний центр РФ).

Похований на місцевому П’ятницькому цвинтарі, оскільки заповідав: і після смерті «хочу бути

серед народу, серед простих людей».

Отримав домашню освіту, слухав лекції в московських Математичному товаристві й Училищі

колоноводів.

Служив в Петербурзькій лейб-гвардійських артилерійській бригаді (1814-1817), Павловському

полку (1817-1825), Фінляндському полку (1825).

Друкувався в журналах «Майбутність, «День».

Наш земляк – автор «Спогадів» (1856), «Декількох слів в пам’ять М. М. Наришкіна» (1863),

«Спогадів про І. Д. Якушкіна» (опубл. 1928).

Член Спілки порятунку (1817), Спілки благоденства (1818).

Один з фундаторів Північного товариства (1821).

Наш земляк – активний учасник і один з основних керівників повстання декабристів у Петербурзі

(1825). Коли вияснилося, що на Сенатську площу не прибув С. Трубецькой, О. взяв командування

на себе. Особисто поранив генерала Милорадовича. Засуджений до страти, яку замінили

пожиттєвою каторгою (1826).

До Сибіру відправлений першою партією і закованим. Покарання відбував на Усольському

соляному заводі, Нерчинських копальнях, в Читинському острозі, Петровському Заводі.

За те, що Томський віце-губернатор Горлов дав наказ зняти з О. кайдани, його зняли з посади і

засудили.

Одружився на колишній кріпачці В. Барановій (1846), з якою мав дев’ятеро дітей: чотирьох синів і

п’ятьох доньок.

Після амністії (1856) оселився в м. Калуга.

На в’їзді в м. Ялуторовськ, де О. відбував частину покарання, височіє скульптура, яка відображає

дев’ятьох засланців.

Будинок, у якому О. жив у Калузі, прикрашає меморіальна дошка.

Наш земляк – один з прототипів роману Д. Мережковського «14 грудня».

Ще перебуваючи у в’язниці і дізнавшись, що у нього народився син, декабрист І. Якушкін назвав

нащадка на честь О. – Євгенієм.

Серед друзів та близьких знайомих О. – І. Пущін, К. Рилєєв, С. Трубецькой, В. Кюхельбекер, М.

Лунін, С. Кашкін, Я. Ростовцев, К. Батеньков, Ф. Вадківський, І. Якушкін, М. Муравйов, І.

Шимков, П. Свистунов та ін.


***

ШУКАЮ ЛЮДЕЙ,

з життєвого кредо Є. Оболенського

Шукаю не місця, а людей, які прикрашають місцевість.


КРАЩЕ – ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК, із «Спогадів» Є. Оболенського

Чи мають право приватні люди, які складають ледь помітну одиницю в величезній більшості

населення нашої вітчизни, вдаватися до державного перевороту і зобов’язувати підтримувати свій

напрям думок на державний устрій майже силою на тих, хто не виключено, залишаючись

задоволеним нинішнім, не шукає кращого; а якщо навіть шукає, прагне кращого, то шукає і

прагнуть до нього виключно шляхом історичного розвитку?


ЗМІНА МІСЦЯ НЕ СПОКУШАЄ, з листа Є. Оболенського І. Пущіну

За вами не вженешся, тимчасово ви живете тут, а згодом відправитеся вдалину; зміна місця мене

не спокушає.


НЕХАЙ ПИШЕ І ВІН, з листа Є. Оболенського Я. Ростовцеву

Я читав «Дзвін» (зарубіжний журнал О. Герцена – авт.)… і знайшов у ньому багато жовчі, проте

мало любові. Проте хай пише і він: наші суспільні виразки глибокі, нехай розкривають їх, вони

швидше вилікуються.


ЗНАК КОЛИШНЬОЇ РАНИ, з прикмет Є. Оболенського, вказаних в карній справі

Зріст 2 аршини 7 1/2 вершка, обличчям білий, волосся на голові, бороді і бровах світлорусяве, на

лівій щоці має бородавку, на правій нозі на гомілковій кістці знак колишньої рани, говорить

шепеляво, статури середньої.


З НАСОЛОДОЮ МОРДУВАЛИ СОЛДАТ, з «Нотаток» О. Поджіо

Десятого липня 1826 р., об 11 годині ранку, до мене з’явився плац-ад’ютант зі звичайним словом

«Прошу». Це слово означало запрошення з’являться до Комітету (Слідчого комітету – авт.). Таке

запрошення в незвичну годину (в Комітет нас зажди водили вночі, з якоюсь таємничістю,

накидаючи на голову хустку) мене дещо здивувало: проте, піднявшись на боковий ґанок і

пройшовши в одну з кімнат коменданта Сукіна, я і мої товариші, яких я там знайшов, здогадалися, що справа наша добігає кінця. …Нарешті двері зачинилися, повідомивши нам, що кількість наша

обмежується присутніми. Тут були: Трубецькой, Оболенський, Барятинський, Якубович,

Вадковський, …брати Борисові, Горбачевський, Спиридов, Безчасний.

Не сумніваючись, що Трубецького і Оболенського у даній справі звинувачують більше інших, ми

здивувалися зустрічі з людьми, дії яких нам були зовсім невідомими.

Тільки встигли ми обійнятися і обмінятися один з одним здогадками, як відчинилися протилежні

двері і до нас зайшов зі спокійним виглядом священик Божанов. Простягши гаряче руку

Трубецькому і Оболенському, яких він так часто відвідував в темниці, несучи їм втіху у вірі, він

мовив: «Панове, вам будуть зачитувати вирок, але залишайтеся спокійними, государ не хоче

смертної кари, серце государя в руці Божій». Після цих слів він поспіхом пішов, маючи, мабуть,

доручення передати новину і в інші кімнати, де теж були зібрані члени Товариства за категоріями, як ми пізніше дізналися.

Не можне не збентежитися при думці, що, забувши про святість сану священика, його

використовували як провісника такої мерзенної брехні, що стало зрозумілим при страті п’яти.

…То були: Пестель, Сергій Муравйов, Бестужєв-Рюмін, Рилєєв і Каховський.

…Треба було бути свідком того часу,… аби повірити в можливість тих оскаженілих проявів,

якими ознаменована епоха, справедливо названа фронтоманією. …Найвище варварство в

мордуванні людини… довели Костянтина Павловича (Великого князя – авт.) до наступного

мудрого вислову: «Поганий той солдат, який доживає свій двадцятип’ятирічний термін до

відставки. Хороший солдат, старанний не повинен, та й не може дослужитися до звільнення».

Якось п. Головін здійснював інспекторський огляд і на запитання «Чи всім в задоволені?» – «Ні,

мені не додали полотна, і ми не знаємо рахунку артільним грошам» – «Так ти не задоволений?

…Нещасний ти, так? Палок!». Його розіп’яли, живого ношами винесли, а наступного дня він

помер у шпиталі.

Деякі передові офіцери (вони пізніше вступили в Товариство) – Норов, Оболенський та інші –

поширили чутки містом, багатьох обурило, проте все тим і закінчилося.


БУЦІМТО У ПЕРЕДПОКОЇ РАЮ, з листа Ф. Вадківського І. Пущіну від 10 березня 1840 р.

На зворотному шляху ми бачили Оболенського і Глібова. Буду говорити тільки про першого.

Серце скніло, дивлячись на цю благородну, піднесену істоту, поховану, Бог його знає, в яких

пустелях, яка не має змоги з кимсь розділити час, обмінятися словом, засуджена жити з якимось

двоногими, завжди готовими скористатися його рідкісною добродушністю, аби його обдурити чи

обікрасти. Я просто заливався сльозами, коли прощався з ним на березі Селенги. Мені здавалося,

що я залишаю його живого в задушливій могилі.

Проте весело на нього дивитися: він такий твердий, спокійний духом і байдужий до свого

становища, нібито стоїть у передпокої раю. Клопоче, займається господарством, за звичаєм

піклується про інших, обдумуючи кожен свій крок, і навіть знайшовши засіб нас засмішити

описом деяких звичаїв і поводження сільських жителів.


НАШ НАПІВСВЯТИЙ, з дослідження В. Токарєва «Поціновувач добра, супротивник зла»

Імператор був єдиною людиною, яка не любила Євгенія Петровича. У нього були причини

особливо ненавидіти того. Це може здатися дивним, проте сам Оболенський любив Миколу I. У

засланні, дізнавшись про його смерть, щиро був засмучений.

Він пробачив Миколу і жалів його – заповідь «Полюби ворога свого» була для Євгенія Петровича

не відвернутою істиною, а нормою поведінки. Ця Христова заповідь – найважча, і те, що Євген

Петрович зумів виконати її, дуже високо його характеризує. Не дарма декабристи-засланці цілком

серйозно називали Оболенського «наш напівсвятий».


ЗОЛОТО І ЧАВУН: КНЯЗЬ І СЕЛЯНКА, з кореспонденції Л. Караваєвої «Перстень з кайданів

князя Оболенського»

Блискучий князь, поручик лейб-гвардії Фінляндського полку, син губернатора, начальник штабу і

фактичний керівник повстання Євген Петрович Оболенський прибув до Ялуторовська (як і все,

після каторги) 1843 року. Викладав різні предмети в школах, пізніше – інспектував їх. У вільний

час столярував, різав по дереву, захоплювався городництвом і садівництвом.

Через два роки після прибуття одружився на місцевій мешканці Варі Барановій, вільній селянці,

яка була нянькою незаконнонародженої доньки і сина І. І. Пущина. Немає сенсу приховувати, що

навіть його товариші-декабристи без ентузіазму поставилися до цього одруження, проте князь був

твердий.

Він активно зайнявся освітою і вихованням своєї дружини і, як справжній Пігмаліон, створив

свою княгиню, котра надалі гідно увійшла до світського товариства. Понад те, Варвара навіть

стала родичкою Пушкіних.

…У 1998 році в Ялуторовські побував Володимир Миколайович Токарєв – нащадок князя

Оболенського. Він подарував місцевому музеєві немало предметів, які належали сім’ї

Оболенських-Кашкіних: мисливські чоботи, мікроскоп, письмовий прилад, гральні карти, книги.

Володимир Миколайович, як і його дід, зброяр Токарєв, в Тулі закінчив механічний інститут і

конструював зброю. А потім, служивши вже в розвідці, не тільки писав підручники з

шпигунського мистецтва, а й займався ліпленням, гравірував і чеканив, складав вірші, вивчав

мови, захоплювався антикваріатом.

У його багатющій колекції нагород є дуже багато відзнак, що належать славному родоводу. Проте

однією з найдорожчих реліквій залишається перстень князя Оболенського. Примітний він тим, що

виготовлений із золота і чавуну. Чавун – частина кайданів з каторги князя-декабриста.

У жовтні 2006 року в Ялуторовську в рамках великого «декабристського» турне, організованого

Союзом письменників Росії і Декабристським товариством Санкт-Петербурга, побував Андрій

Георгійович Білім-Колосовський, праправнук декабриста Сергія Кашкіна, двоюрідного брата

Євгенія Оболенського, консультант фільму «Зірка привабливого щастя».

Коли він зайшов до будинку Муравйова-Апостола і став поряд з портретом князя Оболенського,

музейники зойкнули: до чого ж схожий!


СОБОРУ БУТИ, з повідомлення сибірських інформагенцій

В Ялуторовську вирішили відродити один з найкрасивіших храмів Сибіру – Сретенський собор. У

ньому свого часу вінчалися князь Оболенський і колишня кріпосна.

Відроджувати Христову обитель, зруйновану в перші роки радянської влади, планується на

добровільні пожертвування. Місце установки вже освятили священики.

Зовні собор виглядатиме точнісінько так, як і старий храм.