Линник Юрий (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ЛИННИК Юрій Володимирович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Математик. У математиці існують наукові терміни «метод великого сита Линника» і

«межові теореми Линника».

З вчительської родини.

Народився 8 (21) січня 1915 р. в м. Білій Церкві Київської губернії Російської імперії (нині

– районний центр Київської області України).

Помер 30 червня 1972 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив Ленінградський університет (1938).

Працював у Ленінградському відділенні Математичного інституту ім. В. Стєклова (1940-1943), викладачем Ленінградського університету (з 1944).

Член-кореспондент (1953), академік (1964) академії наук СРСР.

Почесний доктор Паризького і Стокгольмського університетів.

Дійсний член Міжнародного статистичного інституту.

Президент Ленінградського математичного товариства.

Лауреат Державної премії СРСР (1947).

Лауреат Ленінської премії.

Герой Соціалістичної Праці (1970).

Кавалер орденів Леніна і «Знак Пошани», низки медалей.

Як вчений дебютував математичною роботою в «Вістях академії наук СРСР» (1937).

Потім настала черга наступних книги: «Дисперсійний метод у бінарних адитивних

завданнях» (1961), «Метод найменших квадратів», «Елементарні методи в аналітичній

теорії чисел» (обидві – 1962), «Незалежні і стаціонарно зв’язані величини» (1965),

«Статистичні завдання з параметрами, які заважають,» (1966).

Займався теорією чисел, теорією ймовірностей, математичною статистикою. Основні

напрямки досліджень: граничні теореми для незалежних випадкових величин і

неоднорідних ланцюгів Маркова, глибоке вивчення безмежне ділених законів,

характеристика розподілів властивостями статистик, теорія перевірки складних гіпотез і

теорія оцінювання.

Л. вирішив: проблему Варінга, довівши, що кожне велике натуральне число є сума семи

кубів натуральних чисел; проблему Харді – Літлвуда про вираження натуральних чисел

сумою простого числа і двох квадратів; адитивну проблему дільників; проблему дільників

Титчмарша.

Він також довів також, що найменше просте число в арифметичній прогресії, різниця і

перший член якої взаємно прості, не перевершує деякого постійного ступеня різниці

прогресії; встановив, що майже для всіх модулів вірна гіпотеза І. Виноградова про

найменше квадратичне невирахування.

Наш земляк дав новий доказ теореми Гольдбаха-Виноградова.

У теорії імовірностей і математичній статистиці вирішив ряд важких проблем за

допомогою введення нових аналітичних методів.

Серед друзів та близьких знайомих Л. – Ю. Прохоров, І. Ібрагімов, В. Скітович, С.

Новиков, А. Каган, Ю. Розанов, Б. Левін, О. Гельфонд, В. Петров, К. Огородніков, Г.

Петрашень, Д. Нейман, В. Ріхтер, С. Цимбал та ін.


***

СТУДЕНТ – ЦЕ СМОЛОСКИП, з викладацького кредо Ю. Линника

Пам’ятайте, що студент – це не посудина, яку слід наповнити, це – смолоскип, котрий

потрібно запалити.


МІСЦЕ В БОЮ, з виступу Ю. Линника по радіо 6 листопада 1941 р.

Війна увірвалася в моє життя ще на початку моєї наукової роботи: два роки тому я

перервав підготовку своєї дисертації, в якій розробляв проблеми вищої арифметики в

додатку до кристалографії, і відправився на фронт. Війну з фінськими фашистами я провів

на фронті як командир артилерійського метеорологічного поста, а весною сорокового

року захистив дисертацію.

Я приступив тоді до нових важливих і захоплюючих досліджень. Але, коли здійснився

мерзотний зрадницький напад на нашу країну, я зрозумів, що нацистські бандити

загрожують не тільки моїй Батьківщині, але й її культурі, її математиці, яка займає одне з

перших місць в світі...

Тепер я командир взводу топографічної розвідки артилерійської частини – разом зі мною і

моя математика зайняла своє місце в бою.

ВИКОНАВ СВІЙ ОБОВ’ЯЗОК, з дослідження В. Фролова «Математики на війні»

Багато математиків були мобілізовані чи пішло добровільно на фронт. Вони хоробро

воювали і чесно виконали свій громадянський обов’язок. Безсумнівно, що при цьому

країна втратила величезне число талановитої молоді, яка могла б стати гордістю

вітчизняної науки.

Про це ми можемо судити, по-перше, з того, що серед тих, хто повернувся з фронтів

Великої Вітчизняної війни, багато хто став знаними вченими – професорами, членами-

кореспондентами й академіками Всесоюзної і республіканської академій наук. Досить

назвати такі імена як академіки Ю. Линник, Ю. Митропольский, Г. Чорний, М. Єругін, О.

Парасюк, аби в цьому переконатися.


САМОСТІЙНОЇ КАФЕДРИ ДОВГО НЕ БУЛО, з статті О. Горохова «Петербурзька

математична школа»

При заснуванні Петербурзького університету на математичному відділенні було створено

чотири кафедри: чистої математики, прикладної математики, астрономії і фізики. З такою

структурою, але з більшим числом кафедр факультет прожив понад вік і лише в двадцятих

роках минулого століття з фізико-математичного факультету утворилися два: фізичний і

математико-механічний.

Необхідно відзначити наступність наукових традицій, успадкованих факультетом від

знаменитої Петербурзької математичної школи. Її ідейним попередником був Леонард

Ейлер, який працював у Петербурзькій академії наук в першій половині 18 століття, , а

творцем – геніальний математик Пафнутій Львович Чебишев, котрий започаткував низку

напрямків у теоретичній і прикладній математиці.

Ці роботи продовжили його учні, теж професори університету – академіки Є. Золотарьов, О. Марков, І. Виноградов, Ю. Линник…

Проте самостійної кафедри теорії імовірностей в університеті ще довго не було. Днем її

народження можна вважати 1 грудня 1947 року – з цього дня Юрій Володимирович

Линник був призначений завідувачем кафедрою теорії імовірностей і математичної

статистики.

У перше п’ятиліття до складу кафедри входили Ю. Линник, М. Сапогов, О. Сарманов і В.

Скитович.

Ю. Линник читав спецкурси з математичної статистики і теорії випадкових процесів, курс

теорії імовірностей для механіків і курс теорії імовірностей на економічному факультеті.


ПРАЦЮВАВ ПІД КЕРІВНИЦТВОМ ЛИННИКА, з передмови Б. Гніденка до книги А.

Реньї «Діалог про сутність»

Думка Галілея про те, що велика книга природи написана математичною мовою і тому

прочитати її може тільки той, хто знайомий з її знаками, за сторіччя, які пройшли з часу

Галілея, знайшла безліч блискучих підтверджень. Важливо підкреслити, що в міру

виникнення нових завдань пізнання природи сам зміст математики не міг залишатися

незмінним. Вона, як живий організм, розвивалася і розвивала нові свої галузі. …Дійсний

член Академії наук Угорщини Альфред Реньї – один з найвизначніших представників

сучасної математики. Його наукові інтереси в першу чергу відносяться до теорії

імовірностей і теорії чисел, а також додаткам математики до фізики й інженерної справи.

Протягом багатьох літ він керує Інститутом математики Академії наук Угорщини і є

професором Будапештського університету.

Незабаром після закінчення другої світової війни Реньї майже рік працював у Ленінграді

під керівництвом академіка Ю. В. Линника.


ПОБУДУВАВ ПЕРЕДБАЧЕНІ НИМ КЛАСИ, зі спогадів А. Кагана «Історія мого

знайомства з Юрієм Володимировичем Линником»

Ця коротка розповідь, звичайно ж, не представляє особливого інтересу для історії

математичної статистики, проте, сподіваюся, додає декілька штрихів до портрета Юрія

Володимировича як людини і вченого.

Отже, на дворі літо 1958 року. Я щойно закінчив фізико-математичний факультет

Ташкентського державного університету по кафедрі теорії вірогідності і математичної

статистики. За порадою одного з моїх викладачів, який знав Юрія Володимировича,

вирішив спробувати вступити до аспірантури до Линника. Левін дав мені адресу дачі

Юрія Володимировича (селище Комарово, Курортна вулиця, а ось номер будинку я забув, хоч і бував неодноразово), додавши, що літо він зазвичай проводить на дачі. Телефону у

Линника на дачі тоді не було, тому наперед домовитися про зустріч я не міг.

Приїхавши до Ленінграду і зупинившись у родичів, я в одного прекрасного ранку з’явився

біля хвіртки дачі Линника. На щастя, він був удома, і я без жодного вступу пояснив мету

свого візиту.

Юрій Володимирович люб’язно запросив мене до будинку, попросив Людмилу Павлівну

приготувати чай і почав розпитувати мене про те, що я знаю. Результат моєї дипломної

роботи... на Юрія Володимировича особливого враження не справив.

Далі розмова пішла про мої пізнання з математичної статистики ... Мені і зараз стає

соромно, коли згадую, з яким статистичним багажем я з’явився на зустріч з Линником.

Пам’ятаю, він запитав мене, як мені подобається теорема Дармуа – Скітовича. Що ж я міг

відповісти, якщо почув про неї тоді вперше? Тепер-то вона мені дуже подобається.

Багато років опісля я довів, що має сенс розглядати завдання Линника так, як він його

спочатку ставив, навіть в дещо загальнішій формі. На жаль, робота була зроблена вже

після смерті Юрія Володимировича; хочеться думати, що йому було б приємно побачити

реабілітованою свою постановку завдання.

Але повернемося в липень 1958 року. У мене був єдиний козир, яким я і скористався. ...

Розповів Линнику, що я знав про достатніх статистиків і експонентні сімейства. Він

пожвавішав, поставив мені декілька запитань, на які я відповів. Після цього моя доля на

найближчі три роки була вирішена: Юрій Володимирович на своєму бланку члена-

кореспондента АН СРСР написав листа до відділу аспірантури Ленінградського

університету, в якому погоджувався бути моїм науковим керівником і просив звільнити

мене від надання реферату.

...Тоді я погано зрозумів, про що говорив Юрій Володимирович, проте в електричці

дорогою назад до Ленінграду майже дослівно записав його завдання. Час від часу я, вже

чомусь навчившись, роздумував над цим завданням і в 1966 році побудував передбачені

Линником класи. Робота, не зважаючи на її простоту (а, можливо, саме завдяки цьому), дуже сподобалася Юрієві Володимировичеві, і він представив її в Доповіді АН СРСР.

Побудовані мною оцінки є поліноміальними аналогами класичних оцінок Пітмена; один

автор назвав їх (якщо не помиляюся, за порадою В. А. Статулявічуса) в своїй роботі

оцінками Пітмена-Линника.