синхроциклотрон енергію 100 МЕВ.
На базі цих установок виріс і набрав сили колектив молодих фізиків, які горіли бажанням
зайнятися дослідженнями проблем ядерної фізики і фізики високих енергій, котра тоді
лише народжувалася. Цей невеликий колектив активно поповнювався новим кадрами, в
основному, з випускників кафедри ядерної фізики Ленінградського політехнічного
інституту, також керованої А. П. Комаром.
Майже повна відсутність досвіду досліджень в області ядерної фізики у керівників і ними
керованих, слабка технічна оснащеність лабораторій, ізоляція від міжнародного
співтовариства компенсувалася ентузіазмом і молодістю. Ці умови виявилися
сприятливими для розвитку самостійності і винахідливості фізиків та інженерів. А
винаходити в ту пору доводилося буквально все – від фізичного приладу до джерела
живлення, підсилювачів, амплітудних аналізаторів. І не лише винаходити, а й виготовляти
власними силами.
Саме у той час налагодилася, що стало потім виключно важливим, співпраця з
радіоінженерами. В лабораторії А. П. Комара була створена група радіоелектроніки.
Наступним етапом стало рішення про організацію в Гатчині філіалу Ленінградського
фізико-технічного інституту, спеціально орієнтованого на дослідження в області ядерної
фізики, і про спорудження там протонного синхроциклотрону з рекордною для цього типу
прискорювачів енергію 1000 МЕВ. Будівництво розпочалося 1959 року. В кінці 1967-го
відбувся пробний пуск прискорювача, а експлуатація в повному обсязі почалася з квітня
1970 р.
З цього розпочалася цілеспрямована підготовка до експериментів на синхроциклотроні.
ПІШАКИ НА ШАХІВНИЦІ, зі спогадів Б. Захарчені «Зірковий квиток»
Я виходив з будівлі Академії наук, ...а в кишені лежав папірець з направленням на роботу
до Фізико-технічного інституту на посаду старшого лаборанта (загальне звання всіх
молодих фахівців, котрі приймаються в інститути Академії наук СРСР). Восени треба
було складати іспити в аспірантуру, а мені ще належало переконати Є. Ф. Гросса
прийняти мене до лабораторії: я вже чув, що він дуже не любить аспірантуру з її ідеями
захисту дисертації в строк, а вже докторантуру вважає просто збоченням. У душі я
повністю поділяв ідеї Гросса, але...
У Фізтеху на самому початку 50-х років відбувалися драматичні події. Творець інституту, який залучив до фізики десятки і сотні талановитих людей, Абрам Федорович Іоффе –
учень Рентгена, академік і навіть, як співав в одній з своїх пісень Володимир Висоцький,
«головний академік Іоффе» – вимушений був піти з нього і організувати окрему
лабораторію напівпровідників. Директором інституту став Антон Пантелеймонович
Комар – український академік, котрий займався ядерною фізикою і фізикою металів. Часи
були суворі, навздогін американцям створювалася атомна бомба, і головним менеджером
грандіозного проекту був Берія. Людей тоді, навіть такого масштабу, як А. Ф. Іоффе, могли переміщати, мов пішаків на шахівниці.
Всіх молодих співробітників (більшість досвідченіших пішла разом з Іоффе в нову
лабораторію напівпровідників), приймав новий директор. Був він абсолютно лисим чи
поголеним наголо, як знаменитий тенісист наших часів Агассі. Погляд – рішучий, твердий.
Зі мною його розмова була короткою: «Ти оптик, ось ми тебе і направимо до Гросса. Є тут
у нас такий член-кореспондент, аспірантів не любить, на мене викази до академії пише.
Ось до нього і підеш».
Розмова була не злою, швидше, з якимсь відтінком гумору, який посилювався ще й легким
українським акцентом. Слово «академія» він вимовляв по-київському: «акадЕмія». Мене
такий «напрям» влаштовував цілковито, і я у супроводі начальника відділу аспірантури
ФТІ, худорлявої і вельми рішучої пані, попрямував до лабораторії Є. Ф. Гросса.
ВПРАВНО ТОПИВ КОЛЕГУ, з розвідки О. Соніна «Чорні дні академіка Іоффе»
3 березня 1952 р. Вчена рада під головуванням А. П. Комара спеціально обговорювала
питання про книгу Іоффе.
...Збори явно пішли не за тим сценарієм, який планувало керівництво. Тому слово
терміново взяв новий директор А. П. Комар: «Дозвольте подивитися з історичної точки
зору на те, що написано в книзі Абрама Федоровича, з урахуванням особливого
становища Абрама Федоровича як радянського фізика в Радянському Союзі. Чому
особливого? Тому, що Абрам Федорович є родоначальником справді
