командир наказала екіпажу залишити літак на парашуті. Джунковська відмовилася.
Витративши боєприпаси, вона продовжувала відбивати атаки супротивника гранатами
АГ-2.
Стрілець-радист екіпажа влучною чергою з кулемета збив один з Ме-109.
Джунковська вивела літак на один з найближчих прифронтових аеродромів і допомогла
командиру посадити обійняту полум’ям машину.
Цей видатний за своїм результатом повітряний бій Пе-2 з переважаючими силами
супротивника був поставлений в приклад бомбардувальної авіації командуванням ВПС
Червоної Армії.
ДВІЧІ ГОРІЛА У ПОВІТРІ, з нарису Є. Маріїнського «А палаючому літаку»
Галі Джунковській ще раз довелося горіти в повітрі. 23 червня 1944 року на підході до цілі
зенітним снаряд підпалив лівий двигун, а льотчика К. Фомічову поранив у ногу. Проте
дівчата не відмовилися від виконання бойового завдання. Вони вийшли на ціль, точно
відбомбилися і лише тоді повернули на свою територію.
...Палаючий літак катастрофічно втрачав висоту, із-за вогню неможливо було сидіти в
кабіні... Виплигнути? Полон?! Тільки не це...
Уже над своїми військами на висоті ста п’ятдесяти метрів дівчата викинулися з
парашутами з пікіруючого літака, який уже не слухався штурвалу. Цього ледве вистачило,
щоб куполи парашутів наповнилися повітрям і забезпечили нормальне приземлення...
...Війна добігала кінця. Радянські війська виходили на державний кордон гітлерівської
Німеччини. Але в Прибалтиці залишилося могутнє фашистське угрупування, котре
необхідно було знищити. Бомбардувальники одержали завдання бомбити порт Лібаву.
...Ескадрилья, в якій служили подруги, в цьому вильоті йшла замикаючою дивізійної
колони. Місце – гірше придумати важко. Але «дев’ятка» відмінно відбомбилася, а ведуча
– капітан Фомічова – умілим маневром відвела ескадрилью і від зеніток, і від
винищувачів...
НЕ ПОЛІТИЧНА ПРОПАГАНДА, з статті «Дівчата у повітрі» на інтернет-сайті
aeroclub.dp.ua
У прославленій жіночій дивізії, сформованій Мариною Расковою, окрім полку По-2 був
ще один полк –пікіруючих бомбардувальників Пе-2. Він довгий час залишався
засекреченим.
Відбирали до нього лише льотчиків, які мали не менше 1000 годин нальоту. В училищі під
Саратовом дівчат спішно перенавчали: вони освоювали «пішака» за 8 місяців, тоді як
чоловікам в мирний час для цього потрібно було 3 роки!
...Якось екіпажу нічного бомбардувальника Пе-2, до складу якого входили льотчик Маша
Доліна, штурман Галя Джунковська і стрілець-радист Ваня Сольонов, належало
штурмувати оточене гітлерівське угрупування.
– Бомби скинуті! Фотографую, – пролунав голос Джунковської.
Виконавши завдання, екіпажі двох літаків повернулися на свій аеродром.
...Через місяць жіночий авіаполк передислокувався на Кубань і взяв участь в боях над так
званою «Блакитною лінією» – сильно укріпленою смугою оборони супротивника.
...Поки летіли над ворожою територією екіпаж не міг покинути палаючого літака.
Врятувало те, що штурман Галина Джунковська наділа на Марію Доліну окуляри,
завдяки цьому у льотчика від вогню уціліли очі. Потім Долина віддала наказ штурманові
залишити літак.
– Маша, я стрибати не буду, – твердо відповіла Джунковська.
Стрілець-радист Іван Сольонов теж відмовився залишити борт:
– Тягни, командире, дотягнемо. А якщо гинути, то всім разом!
...Пілотів пікіруючих бомбардувальників Пе-2 авіатори називали «тричі льотчиками».
Вважалося, що літати на літаках Петлякова – це вже подвиг, а воювати – подвиг удвічі.
Неспроста сильні льотчики цю машину любили, а слабкі – ні. Справа в тому, що для
знищення точкової цілі, особливо рухомої, потрібна велика, понад сімдесят градусів,
крутизну пікірування. І виходити з піке доводилося майже біля самої землі. При цьому
льотчики випробовували неймовірні перевантаження, іноді на якісь миті навіть
непритомніли. Витримувати подібне міг далеко не кожен пілот-чоловік.
Другою причиною «непростої» думки про Пе-2 була довга відсутність учбової спарки.
Необхідність учбового варіанту Пе-2 для льотчиків стройових частин не викликала
сумнівів – машина помітно відрізнялася злітними і посадочними характеристиками від
колишнього основного бомбардувальника СБ, мала недостатню подовжню стійкість і
низку інших особливостей.
Коли після Великої Вітчизняної війни
