місцем в гнівних тирадах, які звучать з вуст людей, що сповідають найрізноманітніші принципи.
Воно й зрозуміло: варто розкрити першу газету, що потрапила до рук, варто включити новини, як
очі негайно упираються, а вуха заповнюються всілякими «кримінальними хроніками». Та що там
преса, половина друкованої літературної продукції – детективи та кримінальні бойовики. Та що
там детективи, варто лише вийти на вулицю й уважно оглядітися – суцільні жебраки, повії і добре
ще, якщо терорист не трапиться.
Прихильники вільного ринку й старезні комуністи, імперіалісти й анархісти, атеїсти й адепти всіх
відомих релігій сходяться в одному: так жити не можна. І приблизно три чверті з них
безапеляційно додають: раніше жили краще. Щоправда, не уточнюючи, коли саме: за Ярослава
Мудрого, за царської Росії чи за Сталіна.
Варіанти з Ярославом Мудрим і Сталіним не такі популярні й вимагають спеціального розгляду, а
ось пройтися царською Росією і поглянути на неї очима сучасника ми можемо прямо зараз.
Володимир Осипович Міхневич – солідний журналіст, який працював в петербурзькій пресі
якраз в той час, яки нерідко називають «золотим» часом країни і монархії. Друга половина
дев’ятнадцятого століття: кріпацтво вже відмінили, пишним кольором розцвітає капіталізм,
пишуть Тургенєв, Достоєвський, а потім і Чехов.
– Чи не краса? – запитуємо ми.
– Ні в якому разі, – відповідає нам Володимир Міхневич і починає перераховувати все те ж, що й
я трьома абзацами вище: злочинність, падіння моралі, жебрацтво, проституція, додаючи до списку
ще й занепад в літературі, тривожні настрої з приводу терористичних витівок народовольців.
Знайома картина, чи не так?
Втім, присвятивши кожному з пунктів вичерпний документальний нарис, автор передує свою
оповідь оптимістичним вступом. В ньому він пояснює, що хоча в сучасності все дуже погано, не
варто шукати панацеї в минулому. Там усе було ще гірше.
ДАРУНОК ЛІТЕРАТУРНОМУ ФОНДУ, з довідника «Історія Санкт-Петербурга. Будинки»
Ця ділянка між річкою Карпівкою і Пісочною вулицею з середини XIX ст. належала купцеві І.
Балашову, а потім купцеві І. М. Алонкіну. У 1850-х роках на Пісочній звели дерев’яний будинок з
мезоніном. У 1891 році ділянку придбав відомий у той час літератор і журналіст В. О. Міхневич
(автор путівника «Увесь Петербург на долоні»). Для нього архітектором Є. П. Вейнберг
надбудував другий поверх. Такий вигляд будинок № 10 по вулиці тепер уже Професора Попова
має донині.
У 1899 році після смерті Міхневича дві третини ділянки з дерев’яними будовами були передані
Літературному фонду, членом якого був господар.
