Катерини П.
Сади називають за іменами своїх господарів теперішніх чи колишніх, наприклад, великий
Патріарший сад до цих пір утримує свою назву: він належав за старих часів Патріархові
Всеросійському. Кращими садами тепер вважаються Новіковський, Алферовський і
Веверівський...
Веверівський оброблений в кращому англійському стилі: між вишневими алеями розташовані
прекрасні квітники, які додають чимало краси...
...Коли вишні дозріють, то вбирається безліч збирачів і збирачок, і з перших чисел липня у всьому
місті починається свято Помони. На вулицях ви побачите натовпи співаючого народу з повними
решетами вишень, які несуть до льохів, де складають ягоди...
ЧИ ІСНУВАЛА СПІЛЬНА СЛОВ’ЯНСЬКА МОВА, з розвідки О. Творогова «Слово про полк
Ігорів»
Вираз «старими словеси» вже давно привертає увагу дослідників і одержав різні тлумачення. П. Ф.
Калайдович запитував: «Що означають старі словеса? Чи не та стародавня слов’янська мова, яка
існувала …до перекладу книг священного писання? Можливо, автор пісні надав перевагу «старим
словеси» перед новими заради важливого змісту поеми».
Відповідаючи йому, К. Ф. Калайдович міркував: «Старі словеса не можуть означати стародавньої, особливої слов’янської мови, яка ймовірно на письмі й не існувала... Мова ж пісні Ігоревої, під
ім’ям старих словес відома, є ніщо інше як піднесений спосіб виразу, достойний предмета, поетом
оспівуваного».
Є. Болховітінов, у свою чергу, питав Калайдовича: «Розтлумачте ви мені: навіщо автор написав з
самого початку: «чи не лєпо ні бяшет»... старими словеси? Чи не означає це, що він силився
написати старовинним, колишніх часів складом, а не сучасним собі? Отже, він не сучасник подій».
Це думка Болховітінова співпадає з його уявленнями, що «Слово» могло бути складено в XV ст.,
«коли уява і дух росіян вже підбадьорився внаслідок успіхів над татарами»; у тому ж листі
Калайдовичу він писав, що склад «Слова» – «уява східна, схожа на арабські і татарські пісні, а не
грецькі».
НАВІВ ПРИКЛАДИ АНТОНІМІВ, з монографії Р. Клейменової «Здичавілі слова»
П. Ф. Калайдович почав збирати синоніми, оскільки на ту пору було лише кілька спроб їх аналізу.
…Він випустив книжечку, про що докладав доповів на засіданні Товариства любителів російської
словесності. …Також збирав слова, які змінили своє значення: «Мертва мова є вічний пам’ятник
розуму, характеру, освіти і цивільної освіти народу. Історія слів є предмет, гідний уваги
філологів».
П. Ф. Калайдович навів, наприклад, такі слова: світлиця – тепер кімната, колишнє значення
«крівля»; гривна – колишнє значення «намисто»; дряхлий – колишнє значення «сумний»; неабиякий – порядний, звичайний, а раніше – незвичайний; зрада – колишнє «зміна, викуп»; покарання – чоловік покараний, тобто вчений; польське Казань – проповідь; марно – раптом, раптово, ненавмисно; краса – церковно-книжне «спокушання, спокуса»; пристрасть – церковно-
книжне «бідність, страждання»; хитрість – мистецтво і т.п.
П. Ф. Калайдович в статті «Визначення» навів приклади антонімів. Він вважав, що визначати
означає «вважати межі», і ділив визначення на логічні й риторичні. Риторичними він називав
антоніми. Наприклад: істинно – помилково, радість – смуток, життя – смерть і т.д. При поясненні
їх значень він приводив прислів’я, приказки і навіть цілі притчі. «Багато – мало» він пояснив так:
«Не вимагайте від людей багато чого, і ви будете ними задоволені. Приймайте й мале з вдячністю, і ви одержите багато що». При визначенні «початок – продовження – кінець» навів прислів’я: «Не
починай того, чого не можна кінчити», «Продовжуй, доки кінчиш», «Умій зводити кінці».
У 1826 р. П. Ф. Калайдович подав «Правила для складання словника сучасної російської мови» з
додатком спробних аркушів. План було схвалено, і Калайдовичу запропонували скласти
заздалегідь повну букву такого словника.
МІЖ ІСТИНОЮ І ПРАВДОЮ, з рецензії Л. Аврамчука «Калайдович точніший за Успенського»
Багато в чому неоригінальним виявляється навіть екскурс Б. Успенського (в книзі «Короткий
нарис історії російської літературної мови в XI-XIX ст.») про слова «правда» й «істина»: «в основі
семантики» слова першого «лежить уявлення про божественний світопорядок»; «правда
міркується як божественний початок, а істина – як людський».
Близькі спостереження і ті ж приклади є в статті П. Ф. Калайдовича, восьмий розділ якої
присвячений словам
