Гиляров Меркурий (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ГІЛЯРОВ Меркурій Сергійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Біолог, ентомолог. Фундатор зоології ґрунту на теренах СРСР.

З викладацької родини. Батько, Гіляров С., – професор Київського університету св. Володимира.

Народився 22 лютого (6 березня) 1912 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 2 березня 1985 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому

цвинтарі.

Закінчив біологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Шевченка (1933).

Працював молодшим науковим працівником Всесоюзного НДІ цукрової промисловості (1933-

1934), завідуючим лабораторією ентомології Української науково-дослідної станції Всесоюзного

НДІ каучуку і каучуконосів (1934-1936), старшим науковим співробітником (1936-1937),

завідуючим відділом (1937-1944) Всесоюзного НДІ каучуку і каучуконосів, старшим науковим

співробітником (1946-1956), завідуючим лабораторією (1956-1985) Інституту еволюційної

морфології і екології тварин АН СРСР (з 1955),

Член-кореспондент академії наук СРСР (1966).

Академік академії наук СРСР (1974).

Член Німецької академії природодослідників «Леопольдина» (1973).

Член-радник Ентомологічного товариства Швеції (1972).

Член-покровитель французького Товариства ім. Ж. А. Фабра (1974).

Почесний член Московського товариства дослідників природи (1975), а також двадцяти

зарубіжних наукових товариств.

Віце-президент Міжнародного союзу біологічних наук (1960).

Віце-президент Постійного комітету Міжнародного ентомологічного конгресу (1967).

Голова Національного комітету радянських біологів (1959).

Президент Російського ентомологічного товариства (1972–1985).

Тричі лауреат Державної премії СРСР (1951; 1967; 1980).

Лауреат премій ім. А. Сєвєрцева (1947) й Московського товариства дослідників природи (1970).

Кавалер медалей їм. Філіпа Сильвестрі (1965), ім. Г. Краатца (1966), «За досягнення в області

ентомофауністики» (1975), Зоологічного товариства Франція (1976), Німецької академії

натуралістів «Леопольдина» (1977), «За заслуги перед наукою і людством» (1977), імені І.

Мечникова (1978), ім. В. Докучаєва (1983).

Друкувався в журналах «Ґрунтознавство», «Журнал загальної біології», «Зоологічний журнал»,

«Pedobiologia», «Revue d’Eсologie et de Biologie du Sol», «Beitrage zur Entomologie», «Entomologia

generalis», «Evolutionarу Theorу», «Bulletin de la Soсiette entomologique de Franсe», «Annals of

Entomologу».

Перу нашого земляка належать наступні доробки: «Короткий посібник з боротьби з

найголовнішими шкідниками кок-сагизу» (1943), «Особливості ґрунту як середовища заселення і

його значення в еволюції комах» (1949), «Визначник личинок, що живуть у ґрунті, комах» (1964),

«Зоологічний метод діагностики ґрунтів» (1965), «Закономірності пристосувань членистоногих до

життя на суші» (1970), «Життя в грунті» (1985).

Всього на рахунку Г. понад 500 наукових праць.

Основні з них торкаються розробки заходів боротьби з ґрунтовими шкідниками, ролі тварин у

ґрунтоутворенні, еволюції комах і інших членистоногих, закономірностей природного добору,

зоологічних методів діагностики ґрунтів, біогеоценології.

Під його керівництвом і за безпосередньою активною участю проведені десятки експедицій до

всіх регіонів СРСР, зібраний і оброблений колосальний матеріал з ґрунтових безхребетних, на

основі якого опубліковано фундаментальний, довідник-визначник личинок, що живуть у ґрунті,

комах, який не має аналогів у світовій літературі (1964).

На приміщенні Інституту проблем екології і еволюції Російської академії наук встановлено

меморіальну дошку Г.

На честь 90-річчя з дня народження нашого земляка в м. Сиктивкар (РФ) відбулася міжнародна

конференція «Біогеографія ґрунтів» (2002).

Серед друзів та близьких знайомих Г. – І. Рапопорт, Д. Криволуцький, Б. Стріганова, Г. Бей-

Бієнко, І. Шмальгаузен та ін.


***

ДВА БОКИ ОДНІЄЇ МЕДАЛІ, з наукового кредо М. Гілярова

Знищення лісів і залучення грунтів до сільськогосподарського обігу кардинально змінюють умови

місцепроживання тварин, приводять до скорочення їх чисельності і збіднення різноманітності.

НАЙСТАРОДАВНІШІ СЕРЕД ЖИВИХ ІСТОТ, з книги М. Гілярова і Д. Криволуцького

«Життя в ґрунті»

Невидимий світ бактерій, рикетсій, вірусів, променистих грибків і цвілевих грибів, дріжджів й

інших мікроорганізмів всюди оточує нас. Повітря, яким ми дихаємо, вода в ставках, озерах, морях

і океанах, ґрунт, який дає життя рослинному царству, руда, з якої виплавляється метал, харчові

продукти, придбані на ринку чи в магазині, книга, яку ми читаємо, і рука, що перевертає чергову

сторінку, густо населені мікроорганізмами. Вони живуть в найглибшій океанській западині і на

високій земній вершині – Евересті, їх знаходять в льодах Арктики і Антарктиди і в підземних

джерелах гарячих вод. Їх виявили в пробах повітря, узятих на висоті 85 кілометрів геофізичними

ракетами, і в охолоджувальних контурах атомних реакторів.

...У мікробів для захисту і нападу є й своя зброя. Це хімічні речовини, які утворюються і

накопичуються усередині клітки чи виділяються в навколишнє середовище. Причому мікроби

ворогують не лише із зовнішнім світом, а й між собою.

Ми рідко замислюємося про те, наскільки лице нашої планети залежить від діяльності мікробів. А

тим часом саме ці організми, що з’явилися задовго до рослин і тварин, змогли з газів первинної

атмосфери Землі (метану, водню, аміаку, вуглекислоти, водяної пари) утворити ту звичну для нас

атмосферу, де 78 відсотків доводиться на молекулярний азот, а 21 – на кисень. З часом вищі

рослини зайняли місце мікробів, які, правда, теж могли використовувати сонячне світло, але,

ймовірно, не так ефективно. Проте вищі рослини не здатні засвоювати молекулярний азот, і без

співдружності з мікробами вони не змогли б існувати довгий час. А тварини?

Мікроорганізми населяють шлунково-кишковий тракт тварин і людини, і без них неможливі

важливі біохімічні процеси перетворення речовин, біосинтез амінокислот, вітамінів та інших

необхідних біологічно активних з’єднань. Ґрунтові мікроби також тісно взаємодіють з ґрунтовими

тваринами.

...За своєю чисельністю і плодючістю мікроби значно перевершують всі інші організми, разом

узяті. І за своїми функціями ...служать опорою всього живого – адже вони найважливіші ланки в

круговороті речовин на планеті. Та й за віком вони найстародавніші серед живих істот...


ТВОРЕЦЬ НОВОЇ ГАЛУЗІ ПРИРОДОЗНАВСТВА, з розвідки Г. Корганової «Меркурій

Сергійович Гіляров (до 90-річчя з дня народження)»

Наукова програма М. Гілярова базувалася на двох постулатах: грунтові мешканці розглядалися як

відкрита біоценотична система, генетично і функціонально пов’язана з водними і наземними

комплексами, а самому грунту додавався статус перехідного місця існування тварин з водних умов

до життя на суходолі. Основними процесами, на яких акцентував увагу дослідник, були вплив

життєдіяльності педофауни на інтенсивність розкладання органічних сполук в грунті і зворотний

вплив типу грунту на якісний склад її тваринного населення. Результатом тези про те, що кожному

типу грунту властивий певний набір видів безхребетних тварин, став порівняльний аналіз

розповсюдження домінуючих видів грунтових мешканців в топотипових ландшафтах.

...Створюючи основи нової галузі природознавства, пов’язаної з середовищем, в якому

реалізується деструктивна ланка грунтового кругообігу, Гіляров угледів ...еволюційний аспект,

пов’язаний з появою життя на суходолі...


ОДИН З НАЙЕРУДОВАНІШИХ БІОЛОГІВ, з кореспонденції «Гіляров Меркурій Сергійович»

на dino.disneyjazz.net

Ще з шкільних років він захоплювався акваріумом, спостерігав за комахами, а також старанно

вивчав іноземні мови. Все це, поза сумнівом, допомогло згодом стати одним з найерудованіших

біологів.

У 1933 р. Меркурій Сергійович став займатися вивченням комах та інших безхребетних тварин,

які ушкоджували кок-сагиз – технічна рослину, сік якої використовується для отримання

натурального каучуку. Молодий учений звернув увагу на те, що при обробці нової рослини на

великих площах раніше нешкідливі ґрунтові комахи можуть перейти на живлення нею, формуючи

небувалий раніше агробіогеоценоз. Людина, засіваючи величезні території одним видом

культурних рослин, сам того не бажаючи, сприяла виникненню їх ворогів.

Незабаром М. С. Гіляров зайнявся розробкою фундаментальних проблем формування ґрунтового

населення, з’ясуванням впливу комах й інших безхребетних на утворення ґрунту. ...Дві його

невеликі статті означали народження нової зоологічної дисципліни – ґрунтової зоології.

Дослідження в галузі ґрунтової зоології дозволили М. С. Гілярову розробити одну з цікавих

проблем еволюційної біології – з’ясування шляхів походження наземних тварин. Він довів, що

саме ґрунт був тим проміжним середовищем, яке допомогло у далекому минулому дрібним

безхребетним почати завоювання суходолу.

ЗАПОБІГ ІЗОЛЯЦІЇ РАДЯНСЬКОЇ НАУКИ, з офіційного сайту біологічного факультету МДУ

Академік М. С. Гіляров – засновник нового напряму біологічної науки – грунтової зоології. Під

його керівництвом проведені десятки експедицій у всіх регіонах СРСР, зібраний і оброблений

колосальний матеріал з грунтових безхребетних, виданий фундаментальний визначник личинок

комах. Учений опублікував керівництво «Зоологічний метод діагностики грунтів», удостоєне

Державній премії СРСР, а ткож детально розробив проблему пристосування членистоногих до

життя на суші.

М. С. Гіляров вів величезну організаційну роботу в Академії наук СРСР. Багато років був головою

Національного комітету біологів, виконував обов’язки академіка-секретаря Відділення загальної

біології, очолював безліч різних комітетів, комісій, наукових товариств як в країні, так і за

кордоном.

М. С. Гіляров – блискуче освічена людина, яка вільно володіла основними європейськими мовами.

У 50-70-і роки він був одним з тих, хто своєю активною міжнародною діяльністю запобіг ізоляції

радянської науки від світового наукового співтовариства.

Гілярова відрізняла найвища, так би мовити, якась «старорежимна» порядність. Займаючи високі

посади в Академії наук і за радянськими поняттями входячи в прошарок державної номенклатури

(хоча не був членом КПРС), ні він сам, ні члени його родини ніколи не користалися ніякими

привілеями.

М. С. Гіляров залишився прикладом кришталевої чистоти помислів і шляхетності вчинків.


ОСТАННІ МАТЕРІАЛИ ПЕРЕДАВАВ З ЛІКАРНІ, з інтернет-ресурсу oglibrary.ru

Редакційну колегію «Біологічного енциклопедичного словника» з самого початку роботи над

виданням очолював видатний біолог академік Меркурій Сергійович Гіляров. Він брав активну

участь в обговоренні і редагуванні найважливіших матеріалів (особливо з загальної біології,

еволюційного вчення і ентомології), сам написав низку статей.

На завершальному етапі, коли всі статті були передруковані в алфавітному порядку, М. С. Гіляров

почав з винятковою увагою читати весь «Словник» суцільно. Енциклопедично освічений біолог і

тонкий доброзичливий редактор, він прагнув зробити текст видання точнішим, яснішим,

змістовнішим.

Він встиг прочитати значну частину «Словника», останні матеріали від нього редакція одержувала

вже з лікарні.


ПОМИРАЮЧИ, РЯТУВАВ СИНА, з статті Ю. Іванова «Гілярови – на всі часи»

За будь-якої евакуації музей все рівно залишається у своєму місті. Професор С. Гіляров готує і

відправляє експонати в тил, багато чого невідправленого ховає секретно в підвалі і майстерні в

дворі. Але на всі пропозиції евакуюватися з родиною самому – не погоджується. Хоронитель

залишається у своєму музеї в рідному місті. Він не може його залишити.

На жаль, Гіляров не зможе запобігти планомірному і ретельному пограбуванню київського

ермітажу німецькими окупантами, представниками «культурного» штабу Розенберга. Картини

забирали на потреби рейху, для прикраси резиденції рейхскомісара України Еріха Коха і просто

установ чи квартир офіцерів.

Пограбуванню запобігти було неможливо, а зменшити його наслідки?

Куратором Музею західного і східного мистецтва став мистецтвознавець зі штабу Розенберга.

Директором був призначений С. Гіляров. До того ж у музеї організувався своєрідний німецький

клуб. Щоб почувати себе тут, як у Європі. Продовжувалися екскурсії, лекції, відбулася виставка

німецької гравюри. Гіляров щодня й в окупації ходив на роботу.

Що було – то було. Публікації професора про діячів культури німецького походження в

контрольованій окупантами газеті «Нове українське слово». Я перегортав підшивку цієї газети і

мені було якось не по собі: серед матеріалів про перемоги фашистських військ, фотографій

фюрера і наших полонених, заклична реклами дівчини про прекрасну роботу в Німеччині, статті

типу «Сталінізм – витвір світового жидівства» і оголошення «Теплі речі нашим визволителям» –

бачити підпис шановного професора. Нехай і під абсолютно академічною статтею про Йоганна

Шеделе... Його вибір...Він завжди і скрізь писав про художників.

А ось ще заголовки. На тему, про яку тоді ще не говорили взагалі: «Колгоспи і голодомор»,

«Церкви, знищені більшовиками в Києві»...

У місті – безпрецедентна виставка – «Музей-архів переходової доби». Як член ученої ради цієї

небувалої виставки, із тисяч документів, фото, свідчень, професор Гіляров один з перших, нехай і

в окупованому Києві, розповів світові про знищення більшовиками в Києві найдавніших храмів,

пам’ятників культури і мистецтва – ще до війни.

Це був дійсний крик і стогін про загублені шедеври рідного міста. Скромна у власних потребах

людина, стурбована уже за кількох режимів побутовими і звичними питаннями виживання,

дійсний аристократ духу і лицар мистецтва – він завжди й у будь-якій обстановці безстрашно

говорив правду.

А що буде потім, коли повернуться наші і довідаються? Він розумів. Його вже одного разу

заарештовували. А за таке...

І знову є змога виїхати з Києва. Цього разу – з німцями, на Захід, настільки знайомий завдяки

мистецтву. Після двох років страшної окупації, багато хто їде. Рятуються...

Уже літній і виснажений Сергій Олексійович Гіляров, із дружиною і сином Меркурієм,

залишається. І цього разу він не може залишити ні Київ, ні музей.

...Є не парадні, а страшні кадри зустрічі визволителів після двох років окупації. Жменька

нещасливих, змучених, тремтячих киян на руїнах. Сльози радості чи пережитого горя? За

винятком знищених, померлих від голоду і хвороб, вивезених у неволю киян.

Уже наступного дня після звільнення в музей прийшов його хоронитель, професор Гіляров. Як

покладається, після огляду був складений акт. «Ми знайшли»... Хоронитель засвідчую що

залишилося після грабежів, вивозів, а що збереглося. Разом з ним.

Колекція відроджувалася, картини поверталися. І вже в серпні 1944 року музей відкрили для

відвідувачів. Гіляров чекає вирішення і своєї долі. Сподівається. І навіть ненадовго одержує

посаду – директора Київської музейної групи. Але повинен повернутися і до нього Сфінкс.

Чується:

І вже гугняво звучить у спертому тюремному повітрі просте, як вирок, запитання: «Чому ви

залишилися на окупованій території і працювали на німців?». 30 грудня переможного 1945-го

Сергія Гілярова заарештували. В «Особистому свідченні» він відповідає на запитання: «Я

усвідомлював, що моя поведінка, мої антирадянські випади в епоху окупації не можуть пройти для

мене безкарно, якщо повернеться радянська влада. «Ми залишимося тут до останнього подиху чи

до переможного кінця», – говорив я усім, хто радив мені їхати».

8 лютого 1946 р. С. Гіляров помирає в лікарні Лук’янівської в’язниці. Офіційно – від запалення

легенів. Проте з’ясувалося, що він помер від виснаження, відмовившись їсти. Такою самогубною

смертю він сподівався не зіпсувати кар’єру сину Меркурію.