Аскаронский Демьян (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



АСКАРОНСЬКИЙ Дем’ян (Даміан)


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, священик. В чернецтві – Дамаскін (1738).

З міщанської родини.

Народився в 1703 в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 17 липня 1769 р. в м. Костромі Російської імперії (нині – обласний центр РФ). Похований в

храмі святого Лазаря Костромського Іпатіївського монастиря.

Навчався в Києво-Могилянській академії.

Був учителем Новгородської семінарії (1740-1741), архімандритом Дерев’яницького

Новгородського (1741-1744), Антонієвського (1744-1746) монастирів, ректором Новгородської

семінарії (1746-1748), настоятелем Хутинського монастиря (1748-1751), архімандритом

Іверського Валдайського монастиря (1751-1758), єпископом Костромським і Галицьким (1758-

1769).

В очолюваній ним єпархії відкрив шість духовних правлінь (1759), а при кожному з них –

училища початкової освіти. За його ініціативи були збудовані приміщення церкви і семінарії.

Закликав до викладання випускників Києво-Могилянської академії.

Перу А. належить «Тлумачення 14 послань Святого апостола Павла» (залишилося в рукописі).

Наш земляк активно виступав проти втручання Катерини ІІ в справи церкви. Притягався він і до

відповідальності у т. зв. «Справі Арсенія Мацєєвича», на тлумачення псалмів якого дав рецензію.

Святійший Синод за це виніс йому догану.

Серед друзів та близьких знайомих А. – О. Розумовський, О. Юшкевич, О. Мацєєвич, С. Кулябка

та ін.


***

ХРИСТИЯНСТВО – НЕВИЧЕРПНЕ

, з релігійного кредо Д. Аскаронського

Християнство – невичерпне.

БУДЕМО МОЛИТИСЯ, з листа митрополита Арсенія єпископу Д. Аскаронському в 1762 р.

Що ж після станеться, долі Божої не знаю, а нам лише належить Богові молитися, щоб Церкву

Свою помилував, як милував під час Олексія святителя, митрополита Московського, за татарську

державу.

КАТЕРИНУ II ПРОМОВОЮ ВІТАВ ДАМАСКІН, з книги І. Баженова «Костромський

Іпатіївський монастир»

Завдяки освіченій ініціативі єп. Сильвестра Кулябки, в Іпатіївському монастирі в 1747 р. виділили

місце для духовної семінарії, яка й залишалася тут до 1759 р., коли преосвященний Дамаскін не

перевів її в нове приміщення при Спасо-Запрудненському монастирі.

…Третій заміський архієрейський будинок був улаштований преосвященним Дамаскіним в 1761 р.

в с. Костенів.

Через три роки… приміщення вотчинної контори було пристосоване під духовну консисторію, а

…колишнє її монастирське приміщення незабаром віддали під богодільню для бідних і

безпомічних священо-церковно-служителів... Так зусиллями преосвященних настоятелів

відроджувалася з кожним роком святе помешкання.

На жаль, коли в 1764 р. вийшло урядове розпорядження про відібрання в монастирів вотчин, то й

Іпатіївське помешкання разом з багатьма іншими монастирями було приречене на тривале

запустіння.

Тяжкість матеріального становища, порівняно з іншими святими помешканнями, збільшувалася

ще й тією обставиною, що в рік позбавлення вотчин тут завершувалося будівництво теплого

соборного храму на честь Різдва Богородиці. І, таким чином, треба було віднині без будь-яких

сторонніх надходжень підтримувати численні споруди, яких не мали більшість інших російських

святих помешкань.

І ось 15 травня 1767 р., Іпатіївський монастир відвідала імператриця Катерина II під час подорожі

по Волзі від Твері до Казані.

В святих воротах вітав її преосвященний Дамаскін.

Вона також прослухала в Троїцькому соборному храмі Божественну літургію.

Оглянувши потім монастирські храми та інші будівлі і побачивши убогість, Государиня

подарувала преосвященству три тисячі рублів – на задоволення невідкладних монастирських

нестатків.


ПРИРОДА КАНАЛ ЗВ’ЯЗКУ З БОГОМ, з книги Л. Антипенка «Слово по руську цивілізацію»

Вкажемо попередньо на кілька принципових розходжень між православним еллінізмом і

іудеохристиянством.

В рамках іудеохристиянства людина зводиться до стану «раба божого» і разом з тим їй надається

право безконтрольного царювання над іншою природою, аж до знищення природних вогнищ

життя, якщо це буде завгодно іудейському богу Яхве.

З точки ж зору православного еллінізму людина – не раб, а співпрацівник Бога (так прямо

стверджував Іоанн Касян Римлянин), а Природа, за виразом Дамаскіна, є ікона Бога, через яку

людям передаються Божі видіння.


ЛІПИЛИ ЗА УКРАЇНСЬКИМ ЗРАЗКОМ, з монографії І. Григор’євої і М. Салоникова

«Новгородська духовна семінарія в 40-60 роки XVIII століття»

Висунення Новгорода як центру освіти XVIII ст. відбувалося на тлі грандіозних змін в російській

культурі, початок яким поклало приєднання України до Росії. Обидві країни мали давні, висхідні

до старовини, культурні зв’язки, починаючи з того часу, коли після християнізації Русі територія

Росії й України увійшла до єдиного цивілізаційного простору, який включав розвинену

метасистему духовної культури, що склалася під впливом кирило-мефодієвської традиції.

...Роль культурного мосту грала Україна, де за зразком Ягеллонського університету в Кракові була

утворена Києво-Могилянська академія з практикою викладання, заснованою на поєднанні

схоластичної традиції і класичного напряму, характерною для системи освіти, створеної

зусиллями діячів Контрреформації.

Характер київської ученості, її тісний зв’язок з культурою католицизму зумовили неприйняття її

московським урядом...

У 1730-і рр. Ціла низка архієрейських шкіл в результаті введення латинського курсу навчання

були перетворені на семінарії, яких в 1741 р. в Росії налічувалося сімнадцять.

Новгородська духовна семінарія, котра виникла в 1740 р., ...з погляду учбового плану була майже

точним зліпком Київської академії.

У 1740 р. тут було відкрито чотири класи: аналогії, інфіми, граматики і синтаксими, в 1741 р.

відкрився клас піїтики, а в 1742 р. – клас риторики. При новгородському архієпископові Стефані

Калиновському в 1746 р. відкрився клас філософії, а в 1748 р. – і клас богослов’я. Першим

ректором Новгородської духовної семінарії став архімандрит Юрієвого монастиря Маркелл

Радишевський, видний церковний діяч, у минулому випускник і викладач все тієї ж Києво-

Могилянської академії.

Архієпископ Амвросій склав статут семінарії, визначив порядок в учбовому закладі і семінарський

штат, що складався з 12 викладачів, набраних з числа випускників і викладачів Києво-

Могилянської академії. Серед запрошених були ієромонах Інокентій Одровонж-Мигалевич і

Даміан (у чернецтві – Дамаскін) Аскаронський. Обидва викладали піїтику і риторику, зайнявши

надалі по черзі пост ректора.

...Викладачі Новгородської духовної семінарії, створеної за зразком Києво-Могилянської академії, були корпорацією, подібної до університетської, яка відтворювала західноєвропейську

інтелектуальну еліту з властивими їй культом розуму і розумовими навиками, основу яких заклала

система семи вільних мистецтв, що склалася в античності. Це середовище, схильне мислити себе

загальноєвропейською елітою, «республікою учених», відкритою всьому християнському світу, володіючи «уселенським характером», нівелювало етнічні відмінності, будучи одночасно носієм

нового для Росії архетипу духовної культури.


ДОКЛАВ РУК ДО ЄПИСКОПСЬКОЇ РЕЗИДЕНЦІЇ, з кореспонденції Л. Сизинцевої

«Провінційне місто»

Єпископ Дамаскін (Аскаронський) продовжив облаштування резиденції. Іпатіївський монастир в

цій якості мав певні незручності: річка Кострома відокремлювала його від міста, і у разі

льодоставу або льодоходу ця перешкода ставала непереборною.

Владика Дамаскін облаштував ще два подвір’я, одне поблизу духовної семінарії, розташовувалася

тоді на місці скасованого Спасо-Запрудненського монастиря, інша – неподалік Успенського

собору, в скасованому Анастасиному дівочому монастирі.

Проте саме Іпатіївський монастир з кафедральним Троїцьким собором залишався головним місцем

перебування костромських єпископів. Там проходили найбільш урочисті служби, там владики

приймали іменитих гостей, давав урочисті обіди, влаштовував прийоми. Виконання

представницьких функцій вимагало особливого піклування про пишноту убрання резиденції, в

першу чергу багато разів перебудованих архієрейських спокоїв.

В будинку зберігалися значні книжкові зібрання, які формувалися за рахунок особистих

єпископських бібліотек.


ЗАЗИРАВ ВГЛИБ СТОЛІТЬ, з розвідки Г. Ібнєєвої «Катерина II і православне духівництво в

подорожі Волгою 1767 року»

Духовні особи в проведенні послідовної лінії цариці з попередніми правителями в своїх

риторичних стратегіях використовували образ місця, куди приїжджала імператриця. У Костромі, під час прибуття Катерини в Іпатіївський монастир 14 травня 1767 р. єпископ Дамаскін

(Аскаронський) нагадав їй про значущість обителі для роду Романових: раніше тут «блаженної

пам’яті предок Вашої Імператорської величності, Михайло Федорович... на прохання духовні і

мирські, навмисне з царюючого граду Москви, присланих чинів, прийняв скіпетр Російської

держави».

Слід зазначити, що в Троїцькому соборі Іпатіївського монастиря государиня брала участь в

урочистій літургії, стоячи на царському місці. У своїй промовах Дамаскін підкреслював наступний

зв’язок не лише з Михайлом Федоровичем, а й зазирав далеко в глиб століть – до епохи Василя

Івановича: «Увійди в стародавню обитель свого предка і віднови її Твоєю присутністю. Прийми

батьківщину стародавнього князя Василя Івановича і з нею град цей і країну під твоє монарше

заступництво і материнське милосердя».

АКТ МІФОТВОРЕННЯ, з статті Г. Рознатовського «Як відшукали прах Івана Сусаніна»

В історії костромського мужика Сусаніна було все, що лягало в схему графа Уварова, –

«православ’я, самодержавство, народність». Простий мужик врятував щойно вибраного

православного царя, загубивши при цьому католиків.

У 2001 р. костромський губернатор Віктор Шершунов доручив місцевим археологам розшукати

прах свого знаменитого земляка. Шукали впродовж трьох років і знайшли скелет чоловіка з

«сусанінськими» прикметами. Формулювання судмедексперта Звягіна звучало так: «Ознак, котрі

виключають приналежність кісткових останків з релікварію 13А некрополя «Ісупово» Івану

Осиповичу Сусаніну, не виявлено».

У політичний оборот сусанінський міф потрапив під час відвідин Костроми – колиски дому

Романових – Катериною II. Місцевий переказ про порятунок Михайла Федоровича їй розповів

єпископ Костромський і Галицький Дамаскін (Аскаронський). Наукова конференція, яка

«реанімувала» Сусаніна, відбулася напередодні візиту до Костроми президента Росії Володимира

Путіна.

Утім, у подвигу Сусаніна є великі сумніви. Як писав російський історик Микола Костомаров, Сусаніна вбила розбійницька зграя, якій і справи не було до місцезнаходження царя. Шість років

потому хитромудрий зять Сусаніна Богдан Собінін попрохав добру матір царя Марфу виклопотати

йому царські пільги, вигадавши, що тесть не видав государя, за що й загинув. Марфа добре і по-

доброму пам’ятала Сусаніна, котрий прослужив старостою її маєтку 20 років, і пішла назустріч

Богданові.