Зейкан Иван (fb2)




ЗЕЙКАН Іван Олексійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Дипломат, філософ, перекладач.

Народився в 1670 р. на теренах Австрійської імперії (нині – с. Імстичеве Іршавського району

Закарпатської області України). Честь йменувати З. своїм кревним земляком оспорюють жителі

Виноградівського району Закарпатської області, які вважають, що той народився у їхньому селі

Карачин.

Помер в 1739 р. в с. Карачині Австрійської імперії (нині – Виноградівський район Закарпатської

області України).

Навчався у Львові, в академіях Праги, Відня, Регенсбурга. Вільно володів латиною, угорською,

французькою, німецькою, слов’янськими мовами.

Служив при дворі російського царя Петра I (1697-1727).

Був учителем-вихователем онука Петра І і його двоюрідних братів О. та І. Наришкіних.

Цікаво, що до найближчого оточення першого російського імператора З. потрапив завдяки власній

сміливості і без будь-якої рекомендації. Коли той на чолі Великого російського посольства (1697) здійснював поїздку європейськими столицями, наш земляк відважився звернутися до нього з

проханням прийняти на службу в якості перекладача. Вже через декілька днів З. супроводжував

царя-реформатора, а через місяць отримав найсерйозніше дипломатичне доручення на

переговорах Росії, Австрії, Польщі і Венеції з Туреччиною. Активну участь брав наш земляк і в

перемовинах Росії з Угорщиною.

За три десятиліття він також виконав безліч таємних і напівтаємних доручень імператора. Проте

після смерті останнього в ході нескінченних палацових переворотів, інтриг зазнав опали. Його

майно конфісковують, а самого засилають до Угорщини.

Пізніше З. здійснював спробу повернутися до Росії, однак йому в цьому було офіційно

відмовлено.

Серед друзів та близьких знайомих З. – Ф. Прокопович, Петро I, О. та П. Сумарокови, А. Кантемір

та ін.


***

ДУХОВНІСТЬ ДИПЛОМАТІЇ,

з професійного кредо І. Зейкана

Дипломатія має бути духовною.

КОРМ ЙОМУ НАКАЗАНО ДАВАТИ, з «Нотаток» Великого руського посольства

17 липня 1697 року бив чолом Великому Государю, а великим й повноважним послам подав

супліку студент Іван Зейкан, аби йому бути при них, великих й повноважних послах,

перекладачем з латини...

…А учився слов’янської й латинської мов років з дев’яти і слухав лекції в академіях у Празі і

Регенсбурзі, і у Відні й вміє перекладати з латини на слов’янський зовсім легко...

І тому Іванові Гейкань в його Великого Государя справах перекладачем з латинської мови при

цьому посольстві бути велено, й жалування й корм йому наказано давати...


ДОБРЕ ЗНАЮ ВАШУ СОВІСНІСТЬ, з листа Петра I Іванові Зейканові

Пане Зейкан! Настав час вивчити онука нашого, того заради, знаючи ваше вміння в такій справі й

добру вашу совість, визначаю все до того, що справу почнете з Богом з осені, а саме в жовтні чи

перших числах листопада, звичайно.

Петро I.

ВЧЕНИХ ЛЮДЕЙ ВИКЛИКАЛИ З УКРАЇНИ, уривок з книги О. Пипіна «Історія руської

літератури»

Московська Росія ставала все сильнішою державою. А держава потребувала різних технічних

знань. І в Москві відчули потребу вчених людей; їх почали викликати з Києва й Греції; а різного

роду техніків прийшлося шукати на Заході.

…Упродовж XVII-го сторіччя до Москви щораз більше просякають впливи київської і

західноруської школи. Ще до Петра в російському житті наполегливо виявлялась потреба нової

освіти. І було питання лише в тому, з якого джерела і яким шляхом її візьмуть: був нахил до шляху

південно-руського, де під впливами польсько-католицькими довелось би переймати європейську

освіченість із других рук.

…У половині XVII-гo віку врешті зрозуміли, що для книжної справи потрібно справжніх учених

людей; в себе вдома таких людей не було; їх почали викликати з Києва. Тим новим елементом,

який з кінця XVI-го сторіччя, а особливо впродовж XVII-го ст. втрутився у московську книжність і

вкінці запанував над нею, були освіта й література, що розвинулись у Західній Русі та в Києві. Це

втручання... стало зворотним пунктом у розвитку старої російської літератури й підготовчим

етапом до того її складу, який настав після петровської реформи.

…Західноруські письменники брались за праці, про які в Москві не думали й для яких московські

книжники були просто неспроможні. До таких належали праці з граматики слов’янської мови...,

словники... перший виклад катехізису, історичні твори, церковні повчання, врешті багата

література полемічна, що стояла на рівні тієї літератури, яка з боку єзуїтів була скерована проти

православ’я.

…Наприкінці XVII-го віку Москва була переповнена чужинцями: це були греки, «литовські люди»

(білоруси – авт.) і «черкаси» (українці – авт.) як помічники в перевірці і публікації книг, як

учителі в школах, нарешті якось утворених, як дорадники патріарха, вчителі