…»Земляки мої, родаки мої на чужині! Кохайтеся, братайтеся! Подивіться, в якому благу і добрі
живуть другі люди волохи, французи, німці. Чому би й нам в братерстві не жити!» – ці слова є
особливо актуальними сьогодні і належать перу козака-священика Агапія Гончаренка.
Він був першим серед емігрантів русинів і малоросів, галичан та лемків, що назвав себе українцем.
…Свого часу митрополит Філарет взяв його працювати секретарем у канцелярії. Ця праця дала
нагоду приглянутися до управління російської православної церкви зсередини та стала підґрунтям
для формування його настроїв, глибоко-національного світогляду.
…В часописах російських вільнодумців «Дзвін» і «Полярна зірка», що виходили в Лондоні,
почали з’являтися статті Бондаренка. Царська охранка почала уважно стежити за кореспонденцією
отця, і перехопивши одного з листів, передала послові Росії у Греції Олександрові Озерову. Той, запросивши Гончаренка пообідати на пароплаві «Русалка», вручив йому наказ про арешт і негайне
повернення до Росії. Це сталося 16 лютого 1860 року. На щастя друзі, довідавшись про арешт,
зуміли викрасти Агапія по дорозі до Росії і вже 4 березня Агапій Гончаренко їхав до Лондона, як
вільний козак.
…У його домі зупинялося багато емігрантів, лунала українська пісня. У снах він марив Україною.
Коли у 1914 році почалася перша світова війна, отець тішив себе надією:» Тепер вже не вмру,
поки не буде мій народ вільний. Може моє тіло старе, однак дух молодий. В нашім краї будемо
хазяйнувати по-своєму, та й в церкві будемо співати українською. Московський прапор скинемо, а
на його місце поставимо жовто-блакитний. Я ще не старий їхати на кораблі...Наш край, джерело
козацтва, як фенікс воскресне, на добро людям, вічну правду й волю.»
Він відійшов у засвіти 7 травня 1916 року. Над його могилою чиста блакить каліфорнійського неба
і вітри століть донесли сюди вістку, що Україна стала незалежною.
