Билимович Александр (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


БІЛІМОВИЧ Олександр Дмитрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-американський.

Економіст.

З лікарської родини. Батько, Білімович Д., – військовий медик.

Народився 1 січня 1876 р. в м. Житомирі Волинської губернії Російської імперії (нині –

адміністративний центр однойменної області України).

Помер 21 грудня 1963 р. в м. Бьорклі (штат Каліфорнія, США). Похований на місцевому цвинтарі.

Закінчив одну з київських гімназій, київський університет св. Володимира (1900).

Працював викладачем київського університету ім. св. Володимира (1900-1918), керівником

Управління землеробства і землевпорядкування Добровільної Армії А. Денікіна (1919-1920),

викладачем Люблінського (1921-1944), Мюнхенського (1945-1947) університетів, керівником

семінару в Інституті слов’янознавства Каліфорнійського університету (1948-1949).

Член-кореспондент Югославської академії наук.

Як публіцист дебютував статтями в журналі «Киянин».

Друкувався в виданнях «Російська матиця», «Киянин».

Спеціалізувався, насамперед, з проблем розвитку землеробства в межах Російської імперії

Перу нашого земляка належать наступні доробки: «Землевпорядні завдання й землевпорядне

законодавство Росії» (1907), «Розподіл Південної Росії за областями» (1919), «Власність і земля»

(1919), «Революція, більшовики й господарство Росії» (1919), «Марксизм» (1936), «Вступ в

економіку» (1937), «Кооперація в Росії» (1953), «Кооперація в Росії до, під час і після

більшовизму» (1955), «Християнська етика» (1959), «Економічний лад звільненої Росії» (1960).

Усього ним опубліковано понад 150 наукових праць.

Спільної мови з більшовиками після подій 1917 р. не знайшов і тому емігрував: спочатку до Чехії

(1920), потім – Югославії (1921), Німеччини (1945) і, нарешті, США (1948).

Особистий архів Б. зберігається у фондах Гуверівського інституту війни, революції й миру (м.

Стенфорд, Каліфорнія, США).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – В. Шульгін, Д. Піхно, А. Денікін, П. Струве, О.

Кривошеїн, В. Челіщев, М. Савич та ін.


***

РЕВОЛЮЦІЯ І ПРАВА,

з економічного кредо О. Білімовича

У вогні революції згоріли всі приватні права.


ЧЕРГОВИЙ ПЕРЕДІЛ НЕ ПОТРІБЕН, з книги О. Білімовича «Власність і земля»

Певна частина землі навіть у висококультурних країнах повинна ще довго залишатися в руках

великих і середніх землевласників. Вони за нормальних умов дають дуже цінний суспільний клас,

на якому, між іншим, спочиває здорове місцеве самодержавство.

Лише за дуже грубого і простого стану суспільства переділ власності бути благом для тих, заради

кого намагалися таким шляхом поліпшити неправильний її розподіл; але сільське господарство

настільки індивідуальне, що при найменшому русі його по шляху інтенсифікації товариське

володіння землею руйнується.


ЗЕМЛЮ – ЗА ГРОШІ, з аграрного проекту О. Білімовича, складеного 1919 р.

Після найбільшої смути, пережитої в роки революції, значна частина великого землеволодіння

повинна бути швидко передана в руки дрібних і середніх хазяїв-селян. Так диктує необхідність

широкої земельної реформи із застосуванням примусового відчуження землі. Перехід її повинен

відбутися на підставі точного закону, який визначає, у кого скільки землі відрізається й кому

скільки з неї дається. Земля повинна перейти не у вигляді подарунка, а за правильно встановлену

плату.


НАРОДУ ПОТРІБНЕ НОРМАЛЬНЕ ЖИТТЯ, з книги О. Білімовича «Економічний лад

звільненої Росії»

Суспільство все більше буде ставати в опозицію до існуючого порядку і його носія партійного

апарату. Від влади поступово буде відходити все найчуйніше, особливо молодь. У всьому

державному апараті буде підсилюватися розкладання при прогресуючому моральному падінні

правлячого прошарку, який втратив віру у свою справу й догми, на яких побудована влада. Все

частіше самі члени цього прошарку будуть виносити на всенародну наругу зловживання й злочину

свого ж панівного класу, котрі що перестали бути таємницею.

Зрештою, у режиму… не буде зовсім людей, перейнятих ентузіазмом і щиро йому відданих, навіть

просто талановитих людей, які бажають віддати йому свій талант і готових боротися за нього.

…Настав час перестати нав’язувати нещасному російському народові, які б то не було месіанські

завдання.

Російський народ і так приніс уже більше жертв, ніж який-небудь інший народ в історії людства.

Він має право жити не для світових завдань, а для самого себе. Знову жити по-людському.

Спокійно влаштовувати своє народне господарство й мирно користуватися продуктами своєї

праці.

…Хто дав будь-кому право нав’язувати російському народові без його згоди нові месіанські

жертви? Його треба вберегти від жертв, а не навалювати на нього нові тягарі через придумані для

нього світові місії. Подальша моя робота побудована на тому припущенні, що майбутнє

господарське життя Росії буде вільне від жертв, котрі необхідні будь-яким месіанськими

завданням. Народу потрібне нормальне життя без надривів і непотрібних жертв.

…Він навряд чи поставиться з великою довірою до тих, хто стане запевняти його, що радянський

соціалізм несправжній і його треба тільки замінити дійсним соціалізмом. Вимоги або побажання

такої заміни, іноді навіть з посиланням на ленінський НЕП..., будуть, імовірно, частіше

висловлюватися опозицією, але при існуючій радянській владі. Після ж зміни цієї влади, коли

маски будуть зняті, пропозиції такої заміни навряд чи зустрінуть співчуття в маси населення.


У ВОГНІ РЕВОЛЮЦІЇ ЗГОРІЛИ ВСІ ПРИВАТНІ ПРАВА, з книги О. Білімовича

«Економічний лад звільненої Росії»

Дані ясно показують, як мало загального має сучасна радянська промисловість з російською

дореволюційною промисловістю. А тому, між іншим, відпадає й питання не тільки про яке-небудь

повернення через півстоліття вже давно не існуючих старих підприємств колишнім власникам і

їхнім спадкоємцям, але й про сплату їм якого-небудь відшкодування, у тому числі й іноземним

компаніям, навіть якби їхні претензії знаходили дипломатичну підтримку.

Радянська влада, дійсно, пограбувала у свій час всіх власників, одержала безкоштовно чужі

заощадження, нажилася на цьому, як зараз наживається на народній праці. Але всі ці цінності

віднесені потоком революції так само безповоротно, як віднесені десятки мільйонів неповернутих

життів. ...Та й старих підприємств давно немає. Що вціліло, було заново перебудоване. Головну

частку становлять нові споруди, створені працею й життям замучених людей Росії.

…Взагалі неможливо буде передати огулом народне надбання… у приватні руки... Кому їх можна

передати? Очевидно лише тому, хто матиме засоби, аби їх купити або узяти в оренду. Проте хто із

приватних осіб у Росії буде мати ці засоби, крім, хіба що, радянських ватажків або їхніх приятелів,

котрі, нажившись, вціліли?


ДОН І КУБАНЬ ВВАЖАВ УКРАЇНСЬКИМИ, з біографії «Олександр Дмитрович Білімович»

Після падіння влади гетьмана П. П. Скоропадського виїхав до Новоросійська. У складі Особливої

наради була створена Комісія з національних справ, роботою якої й став керувати професор

Київського університету. Резюме її роботи вийшло у світ на початку 1919 р. у вигляді брошури

«Розподіл Південної Росії за областями», написаної О. Білімовичем.

Проаналізувавши практично всі відомі на той час проекти унітарного, федеративного й

конфедеративного устрою Європейської Росії, він дійшов висновку, що найобґрунтованішим

критерієм у виділенні окремих районів у державі є спільність економічних і соціальних ознак (в

меншому ступені – національних особливостей).

Виходячи з цього, О. Білімович розділив південь Росії на кілька областей (Новоросійську або

Таврійську, Київську, Харківську, Дон і Кубань).

Запропонований ним порядок був підтриманий Денікіним і став основою для наступного поділу

відвойованих у більшовиків південноросійських губерній на окремі області.


СПАЛИВШИ ВСЕ В СОБІ, з дослідження О. Нікуліна «Алгоритм звільнення»

Вчені зазвичай остерігаються передбачати майбутнє й видавати довгострокові прогнози.

Олександр Дмитрович Білімович свого часу – насмілився, запропонувавши своєрідний алгоритм

тестування історичних роздоріж майбутнього розвитку Росії.

Перше роздоріжжя:

1. Радянська влада буде триматися довго;

2. Радянська влада впаде швидко.

1. У розвитку подій за першим варіантом також можливі два основних напрямки:

1.1. Комунізм продовжує свою експансію – «повзе як рак» аж до перемоги світової революції й

буде після цього триматися довго, на основі нового ізводу азіатського способу виробництва.

Проте, стверджує впертий Білімович, і світовий комунізм не буде вічним, так само як, зрештою, не

виявилися вічними древні азіатські деспотії. Понад те, у самій лютій експансії комунізму вчений

передбачає його ж власну загибель. Ця експансія подібна «пожежі», «яка, спаливши все в собі,

повинна повзти на нові місця за новим пальним, щоб не згаснути».Зрештою, комуністичний

імперіалізм, швидше за все, упаде на півдорозі до світової гегемонії під вагою власної

марнотратності й неефективності.

1.2. Комуністичний світ з радянською Росією на чолі залишається в основному у своїх кордонах, й

блокується США й західноєвропейськими країнами. У цьому випадку «між комунізмом і вільним

світом іде змагання на швидкість: чи комунізм швидше захопить вільний світ, чи він швидше буде

повалений народними масами у своїх цитаделях. Весь період цього змагання буде періодом

холодних або більше гарячих зіткнень». І тут знову можливі два роздоріжжя розвитку історичних

подій:

1.2.1. Радянська влада не йде ні на які поступки в демократизації громадського життя,

ортодоксально вірна ідеї диктатури пролетаріату.

1.2.2. Радянська влада еволюціонує вбік зм’якшення власного політичного й економічного

режиму.

На думку Білімовича, на цьому шляху «відлиги» занадто часто будуть змінюватися новими

«морозами». У своїх вчинках влада буде прагнути залишати незачепленими підвалини власного

режиму. Малоймовірно, але можливо, що корінні поступки приведуть навіть до зміни режиму,

якщо «лідером цієї зміни виявиться хто-небудь, хто вийшов з рядів самої радянської влади».

2. Друга можливість – швидке падіння радянської влади. Тут також розглядаються два варіанти.

2.1. Переворот зверху, котрий здійснюється певною організованою силою. За Білімовичем це так

зване «зрізання більшовицької голівки».

2.2. Переворот знизу – масовий соціальний вибух, народне повстання, здатне перерости в хаос

другої пугачовщини.

За будь-яких варіантів руйнування комуністичної системи, підкреслює Білімович, – швидке й

тривале, «зверху» і «знизу» – нова пострадянська влада буде мати потребу в програмі дій з

облаштування Росії.

Для економіки майбутньої Росії вчений бачить як найкращий варіант «зовсім нове народне

господарство... змішаного типу з приватним, кооперативним і усуспільненим секторами».