Конрад Джозеф (fb2)


Настройки текста:






КОНРАД Джозеф


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: англійсько-польський.

Письменник. Справжнє прізвище – Коженевський Юзеф Конрад.

З шляхтянської родини. Батько, Коженевський А., – драматург, поет, перекладач.

Народився 21 листопада (3 грудня) 1857 р. в с. Тереховому Бердичівського повіту Київської

губернії Російської імперії (нині – Бердичівський район Житомирської області України).

Помер 3 серпня 1924 р. в м. Бішопсборні (графство Кент, Великобританія). Похований на

місцевому цвинтарі.

Закінчив 1-у Житомирську чоловічу гімназію, Петербурзький університет.

Був моряком французького (1874-1878), британського (1878-1896) торгових флотів.

Відмовився від англійського титулу лорда (1924).

Як письменник дебютував п’єсою «Очі короля Яна Собеського» (1868).

Потім настала черга романів «Забаганка Олмейера» (1895), «Вигнанець з островів» (1896), «Негр с

«Нарциса»« (1897), «Лорд Джім» (1900), «Серце темряви», «Тайфун» (обидва –1902), «Ностромо»

(1904), «Таємний агент» (1907), «Очима заходу» (1911), «Випадок» (1913), «Випадок» (1914),

«Перемога» (1915), «Смуга тіні» (1917), «Спасіння» (1920), «Дія Корсар» (1923).

Перу нашого земляка належать збірник «Оповідання про неспокій» (1898).

К. також автор низки статей про І. Тургенєва, Г. де Мопассана.

Твори нашого земляка у перекладі польською видані у у 27 томах (1972-1974).

За його доробками зняті художні фільми: «Агірре, гнів Божий» (режисер Вернер Герцог, 1972),

«Смуга тіні» (Анджей Вайда, 1976), «Апокаліпсис сьогодні» (Френсіс Коппола, 1979), «Габріелла»

(Патріс Шеро, 2005). Всього їх кількість перевищує 70.

Особисте життя не було легким. Ще малюком разом з батьками він потрапив до заслання (1861),

рано залишився без матері (1865) і батька (1869).

Існує Міжнародне конрадівське товариство.

Виходить журнал «Конрадіана».

За ініціативою Житомирської письменницької організації на фасаді сільського історичного музею

на малій батьківщині встановлено меморіальну дошку з написом: «В селі Терехове 3 грудня1857

року народився Джозеф Конрад – видатний англійський письменник».

З нагоди 150-річчя від дня народження К. у Києві пройшов фестиваль «Джозеф Конрад в кіно»; у

Волинському краєзнавчому музеї – фотодокументальна виставка; в Донецькому обласному

краєзнавчому музеї – виставка «Між морем і суходолом» (2007).

У м. Бердичів в нижньому храмі кляштору (монастиря-фортеці) ордену Босих Кармелітів відкрито

музей нашого земляка (2008).

Серед друзів та близьких знайомих К. – В. Блеквуд, Е. і К. Гарнетти, Г. Уеллс, Д. Ґолсуорсі, Д.

Ретінгер, В. Паге та ін.

***

СЛОВО ПЕРЕВЕРТАЄ СВІТИ, з професійного кредо Д. Конрада

Дайте мені необхідне слово, необхідну інтонацію – і я переверну світ без будь-якого важеля.


ДИТИНСТВО БУЛО ПОЗАВЧОРА, з книги Д. Конрада «Літопис життя»

Довгий потріпаний повіз, запряжений чотирма поштовими кіньми, стоїть біля розтягнутого

фронтону з вісьмома колонами, по чотири з кожного боку широких вхідних сходів. На сходинках

– слуги, родичі, лічені друзі з найближчих сусідів, і цілковита тиша, а на всіх обличчях вираз ясної

зосередженості. Бабуся моя вся в чорному дивиться на нас, не показуючи почуттів. Дядько

простягає руку матері, котра спускається до повозу, в якому я вже сиджу. Нагорі на сходах моя

маленька двоюрідна сестра в коротенькій спідничці...

А трохи віддалік, на півдорозі до воріт, легкі відкриті сани, запряжені по-російськи, тройкою, що

стоїть біля дороги, а в санях сидить місцевий капітан-справник, і козирок його плаского кашкета з

червоним обідком, насунутий на очі.

......Мені було дев’ять років чи біля того, і я, сидячи над картою Африки того часу, ткнув пальцем

в білу пляму, яка приховувала нерозгадану таємницю цього континенту, і сказав собі з

абсолютною упевненістю і вражаючою твердістю, яка вже давно в моєму характерові:

– Виросту і побуваю тут!

...Незабаром я відкрив, що всі обличчя в будинку і селі – суворі з довгими вусами мужі, хлопці з

покритими пушком щоками, білява дітвора, гарні смугляві бровасті жінки біля хатин – всі вони

були такі знайомі мені, немов я знав їх з дитинства, а дитинство було буквально позавчора.

...Я хотів би за допомогою чарівної палички підпорядкувати собі сміх і сльози, які вважаються

високим досягненням художньої літератури. Проте щоб стати таким чарівником, необхідно

віддатися таємним силам, котрі існують в нас і поза нами. Нам неодноразово доводилося чути про

людей, які заради кохання чи влади продають душу якомусь абстрактному дияволові, і не потрібно

бути дуже розумним, аби здогадатися: нічого хорошого це не провіщає...


БАТЬКІВЩИНА – ДРУГ, СУДДЯ І НАТХНЕННИК, з оповідання Д. Конрада «Патна»

Ми здобуваємо за морями нашу славу, гроші чи шматок хліба, проте, мені здається, кожний з нас,

повертаючись на батьківщину, неначе складає звіт. Ми повертаємося на батьківщину, аби зустріти

там людей, які вище за нас, – наших