боспорські та ольвiйські старожитності – Станіслав Шодуар продав Петербурзькому Ермітажу,
іншу – нумізматичні старожитності, серед яких були, безперечно, й дуже цінні експонати, зокрема
золота монета Св. Володимира – його друга дружина вивезла до Англії.
На жаль, поки ще не вдалося документально підтвердити факти реального продажу такої
величезної бібліотеки та музейних цінностей до Історичного музею. Згідно з документами ІР
НБУВ, у січні 1908 р. бібліотеку перевезли в два етапи з Івницького маєтку до Житомира. У серпні
1908 р. у Житомирі перебував приват-доцент слов’янської філології Московського університету
Костянтин Станіславович Кузьмінський, який працював зі стародруками шодуарівської
бібліотеки, серед яких він виокремлював раритети. Невдовзі 92 цінних кириличних стародруки
були передані І. М. Шодуаром через К. С. Кузьмінського в дар бібліотеці Історичного музею в
Москві.
Подальша доля зібрання Шодуарів пов’язана з революційними подіями 1917 р. та 1919 р., коли
воно надійшло до міського музею в Житомирі. Там на базі різноманітних зібрань було сформовано
значне за обсягом і змістом сховище музейних та бібліотечних колекцій, що знаходилися у віданні
місцевої Губнаросвіти. Під час ознайомлення у червні 1921 р. В. А. Камінського, члена Вінницької
філії Всенародної бібліотеки України (далі – ВБУ) з волинськими фондами навіть постало питання
щодо створення філії бібліотеки в Житомирі, і було запропоновано використати для цього
колишній будинок І. М. Шодуара. Але цього не сталося.
У 1931 р. П. М. Попов, тодішній завідувач відділу рукописів Всенародної бібліотеки України,
перебуваючи в науковому відрядженні в Житомирі, відібрав найцінніші бібліотечні колекції для
передачі до ВБУ, серед них – зібрання Шодуарів.
...За погодженням із Міністерством культури УРСР та АН УРСР чимало документів, у тому числі
й частина колекції рукописів та автографів історичних діячів, надійшло до відділу рукописів
Центральної наукової бібліотеки АН УРСР. Водночас у музеї залишилися архівні та музейні
цінності із зібрання Шодуарів, де вони зберігаються й сьогодні.
Доля книжкового зібрання остаточно не з’ясована, хоча, як згадувалося, 92 кириличних
стародруки було передано до Історичного музею у Москві, а 9421 цінна книжка – до нинішньої
НБУВ, де нині воно зберігається у фондах Інституту української книги.
Рукописна частина збірки Шодуарів відклалася в ІР НБУВ: у фондах І, III та родинному
особовому архівному фонді № 283. Загалом там зберігаються 1536 рукописних книг та архівних
документів за XV ст. –1918 р.
ПАЛАЦ РОЗІБРАЛИ ДОЩЕНТУ, з кореспонденції І. Чернецької «Житомирщина – край
аристократичний»
Прогулявшись старовинними житомирськими парками (а їх налічується 25), можна уявити, як
виглядали колись українські садиби. Було їх, по суті, три види: розкішні палацові парки, які
підкреслювали багатство і знатність власника, заміські маєтки для літнього відпочинку і
провінційні господарські садиби.
Як тільки після указу Петра III «Про вільність дворянства» звільнені від обов’язкової державної
служби дворяни роз’їхалися маєтками, так відразу і почався у нас розвиток парків. Дворяни
набудували садиб, перетворивши їх на основне джерело доходу, а сади і парки сталі предметом
гордості своїх господарів.
У цих естетичних зелених насадженнях можна відшукати всі хитрощі англійських парків. Але не
той ми народ, аби ходити однією доріжкою чи виконувати чужі, навіть найрозумніші правила.
Серед хитких ліній проведемо пряму доріжку, або посадимо липи близько-близько, щоб вони
створили глухі темні алеї, де кублитимуться птахи і виспівувати ночами солов’ї. Завдяки цьому і
вийшли садиби саме в українському стилі.
...Дорога на Івницю йде густою алеєю. Верхівки дерев стулилися, і автобус рухається зеленим
тунелем. Романтизм дикої природи з’явився перед нами в садибі баронів де Шодуар, які в XVIII
столітті приїхали сюди з Франції. Руїни в’їзних воріт, три башти огорожі на віддалі. Заросла
високою травою алея веде в глибину густого лісу. Двохсотрічні дерева вражають неосяжними
стовбурами, уздовж річки ростуть лопухи, кожен розміром з святкове блюдо, а на місці палацу, який розібрали вщент в ХХ столітті, прогулюються чиїсь індички.
ХОВАВ ГРОШІ У ЗЕМЛЮ, з кореспонденції Н. Хоменко «Легенда про скарби для туристів?»
Після
