тощо.
З’ясовано, що однією з головних складових загальної концепції історії Новоросійського краю та
Бессарабії (Південної) були погляди історика на проблему володіння Північним Причорномор’ям.
В обґрунтуванні прав запорожців А. О. Скальковський наблизився до прибічників так званої
«баторіанської легенди», однак обмежив їх чинність у часі, визнавши для XVIII – початку XIX ст.
виключне право на володіння цим регіоном за Російською імперією на підставі його закріплення у
міжнародних трактатах.
Історик став автором концепції особливої ролі Російської імперії в історії регіону, його заселенні, господарському освоєнні та духовному розвитку. Для цього він обрав шлях протиставлення, хоча і
не завжди послідовного, стану розвитку краю до і після входження до орбіти російських інтересів і
включення до складу Російської держави. Відповідно основна визначена істориком періодизація
регіону має концептуальний характер, поділяючи в цілому регіональну історію на неісторичний та
історичний (російський) періоди.
В результаті він визначив зміст нової історії Новоросійського краю і Бессарабії (Південної) як
історія заселення, колонізації та містобудівництва, а з точки зору духовного розвитку – як історія
освіти та цивілізації.
Одним з наслідків вивчення істориком процесу урбанізації Степу стало створення ним міських
історій, серед яких окреме місце зайняла історія м. Одеси. Особливу увагу історик приділив
розвитку одеської торгівлі та порто-франко. З’ясовано, що його погляди на цей предмет зазнали
суттєвої еволюції.
ПЕРШИЙ В ОДЕСІ, з статті Т. Копилової «Немає аналізу без статистики»
Існуюча система збирання інформації включає в себе той величезний блок даних, без яких
неможливе оперативне керування соціальними та економічними процесами, що відбуваються у
суспільстві.
Статистика завжди мала велику аудиторію користувачів. У наших краях вона вважалася
невід’ємним елементом адміністративного апарату вже наприкінці XVІІІ століття. З тих пір жоден
з істотних етапів формування Причорноморського регіону не обходився без її супроводу.
Засновником статистики Одеси можна вважати Аполлона Олександровича Скальковського. До
свята першого тридцятиріччя міста місцева друкарня видала роботу цього автора за назвою
«Коротка статистика Одеси». Потім естафета дослідження одержала докладніше відображення у 4-
х послідовних випусках «Праць Одеського статистичного кабінету».
ПОТЬОМКІНСЬКИХ ПАЛАЦІВ БУЛО ДВА, з розвідки В. Старостіна «Столиця степового
краю. Дніпропетровськ»
Перший історик Новоросії Аполлон Скальковський пише, що палац Потьомкіна в Катеринославі
побудовано у «венеційському» («готичному») стилі. Петро Струков, любитель катеринославської
старовини, збирач місцевих старожитностей, у свою чергу, зазначає: «На невеликій відстані од
місця закладення храму знаходився тимчасовий кам’яний палац, збудований до приїзду
Імператриці, котрий потім прийшов до руїни, та в покійним Імператором Миколою І переданий
дворянству й зараз зайнятий під губернське дворянське зібрання».
Ці поодинокі твердження не були б варті уваги якби... Якби, по-перше, Кременчуцькою
архітектурною командою не було складено 1786 року плану міста Катеринослава. Хоча цей план і
не було реалізовано, але він перший, на якому зазначено сад Потьомкіна з великою площею перед
ним. І, дуже можливо, що саме під цей план було розроблено або використано вже існуючий
проект палацу.
По-друге, якби Аполлон Скальковський та Петро Струков були людьми випадковими, не
зацікавленими історією, не мали доступу до державних та приватних архівів.
І, по-третє, якби існуюча версія не страждала в усіх своїх твердженнях дивними
невідповідностями.
...Усі перелічені вище особливості Потьомкінського палацу дозволяють припустити, що Струков
був таки правий. Тимчасовий кам’яний палац до приїзду Катерини II існував і це саме
Потьомкінський палац. Але тоді, можливо, правий і Скальковський. «Венеціанський стиль»,
«романтична готика» у другій половині XVIII сторіччя часто використовувались при побудові
тимчасових, паркових і навіть житлових споруд.
ПРОТЕКТОРИ ПРАВОСЛАВНОЇ ВІРИ, з дослідження Ю. Фігурного «Історичні витоки
українського лицарства»
Як для західноєвропейського лицарства, так і для українського
