ВІДПРАВИТИ В ЗАСЛАННЯ, з вироку трійки при ПП ОДПУ Північнокавказького краю від 22
липня 1927 р.
Вислати за межі Північнокавказького краю терміном на три роки із забороною проживати в 6
центральних містах (Москві, Ленінграді, Харкові, Києві, Одесі і Ростові), їх губерніях з
прикріпленням до певного місця проживання і визначенням місця проживання із заліком
попереднього висновку від 13 червня 1927 року.
НАЗВАЛИ ПІДБУРЮВАЧЕМ НАСЕЛЕННЯ, зі спогадів О. Орешко
Хворі приходили до Работіна П. І., проте він їх не приймав. Вони годинами валялися на вулиці
перед будинком, чекаючи прийому. Слуга кричав їм, що того немає удома, а сам лікар в цей час
сидів біля вікна другого поверху і неспішно, пив чай.
П. Філевський неодноразово був свідком подібних сцен. І одного разу, коли хворий вже дуже
довго валявся на ґаночку, він не витерпів, вибіг на вулицю й закричав, звертаючись до слуги:
– Як Ви смієте гнати хворого, коли лікар у будинку?
Випадок цей мав несподіваний резонанс. П. Работін був великим приятелем таганрозькому
градоначальнику, князю Максутову. І він поскаржився Максутову, що якась молода людина, прізвище якої П. Філевський, соціаліст, займається підбуренням населення.
Врятувало те, що батько П. Філевського був вхожий до князя, і судовому переслідуванню вдалося
запобігти.
ВИЛУЧИЛИ НАВІТЬ ПОМИНАЛЬНУ СКЛЯНКУ З ВОДОЮ, з розвідки О. Ніколаєнка «До
300-річчя Таганрога»
У 1930-х роках П. Філевський – член музейної ради, історичної секції й архіву при Таганрозькій
центральній бібліотеці. Запрошується для виконання окремих робіт в Таганрозькому музеї аж до
1946 року. І, не дивлячись на таку показну повагу, до нього виявлялася неповага, причому навіть в
дрібницях. Ось тільки один приклад.
Тривалий час в міському музеї стояла статуя Петра I роботи Антокольського. Це був, по суті, відомий всім пам’ятник, зрозуміло, без п’єдесталу. Спочатку його хотіли відправити на
переплавлення, як і пам’ятник, Олександрові I, проте потім все ж таки поставили в музеї. Поряд
розмістили табличку з текстом з «Історії Таганрога» П. Філевського про пам’ятник.
Одного прекрасного дня, без пояснення причин, текст було заклеєно, а потім зникла і сама
табличка.
Природно, подібні факти П. Філевський сприймав хворобливо, не зважаючи на їх дріб’язковість.
Пояснення цьому, швидше за все, треба шукати в тому, що, за деякими даними, після повернення з
заслання П. Філевський перебував під таємним наглядом. Його неодноразово викликали в органи, зокрема в 1941 році, буквально напередодні вступу німецьких військ до Таганрога.
Остання публікація П. Філевського відноситься до 1927 року. Всі подальші дослідження
залишилися в рукописах. Частина з них у вигляді машинописних копій передана в музей його
далекими родичами. Останнім часом деякі з них опубліковані.
Вийшло так, що в 1947 році він поселився в сім’ї Орешків. Тут він і помер. Відразу після смерті
всі його речі були опечатані й вилучені правоохоронними органами. Забрали навіть склянку з
водою, яку, за обрядом, належало зберігати 40 днів. Вилучені були й рукописи. Назад, до сім’ї
Орешків, вони не повернулися.
…Одружився на В. М. Добровольській. На цьому шлюбі наполягла мати. Існує твердження, що
одружувався він із-за спадку. Можливо це й так, бо на той час сім’я Філевських дуже мала
потребу. Крім того, є відомості, що ще в гімназії П. Філевський захоплювався товаришкою по
навчанню, якоюсь Марією, а пізніше був закоханий в одну з сестер Блонських.
Проте всі, хто пам’ятав Філевського стверджували, що шлюб був вдалим. Прожили вони з Вірою
Матвіївною в згоді до самої її смерті. Мали двох діток. Обидві дочки – Тея (померла в дитинстві, навчаючись у 5 класі гімназії) і Мелітана (померла в 1939 році). Мелітана у шлюбі не перебувала, дітей у неї не було.
ІМ’Я БУЛО ПІД ЗАБОРОНОЮ, з статті І. Тимошенко «Філевський Павло Петрович»
Ми особливо б хотіли поговорити про ставлення П. Філевського до Н. Кукольника. Обмовимося
відразу, що контактів як таких між ними не було. Та це й природно, бо П. Філевський оселився в
Таганрозі вже після смерті відомого письменника.
Правда, П. Філевський згадував, що в дитинстві він бачив Н. Кукольника, коли вони з хлоп’ятами
грали в м’яча на вулиці біля його будинку. У цих дитячих враженнях присутні й спогади про те, як
Н. Кукольник пригощав гравців цукерками і навіть іноді гладив їх по головках.
