Добре розуміючи, що щоденне зволікання дає ворогові можливість підсилювати свої війська і
обурювати підвладні Грузії землі, палкий Котляревський, який обурювався небезпечною
повільністю головнокомандуючого, наполегливо, але марно вимагав наступальних дій.
ЗАДЛЯ СЛАВИ, з рескрипту Миколи I від 12 серпня 1826 р.
Петре Степановичу!
Відмінне служінням на військовому терені і неодноразовим досвідом доведені мистецтво і
хоробрість ваші, які не переставали звертати на себе увагу покійного Брата Мого, який, з
скорботою бачачи, що підірване здоров’я і рани, одержані вами на полі честі, були непереборною
перешкодою до подальшого продовження служби, змушений був погодитися на тимчасове ваше
від неї звільнення.
Віддаючи завжди належну пошану заслугам вашим і знаючи всю користь, яку досвідченість і
хоробрість ваша можуть принести вітчизні, за недружніх обставин, які виникли нині з персами, Я
тішу Себе сподіваннями, що час вилікував рани ваші і заспокоїло від трудів заради слави
російської зброї, і що, за нинішніх обставин, ви не відмовите Мені вступити на той терен, на якому
ви трудилися з таким успіхом. Упевнений, що одного імені вашого достатньо буде, аби підняти
дух війська, вами керованого, залякати ворога, неодноразово вами розгромленого, котрий
насмілюється знову порушити той мир, якому відкрили ви перший шлях подвигами вашими.
Бажаючи, аби відгук ваш був згоден з Моїм очікуванням, перебуваю до вас у прихильності.
Микола.
ВЗЯВСЯ ЗА ПЕРО, з довідки О. Половцева «Котляревський Петро Степанович»
Усе його подальше 26-річне життя (після вимушеної відставки – авт.) пройшло тихо, непомітно, серед постійних фізичних страждань, які він прагнув приховати. У своїй самоті Котляревський
уважно стежив за літературою, яка стосувалася Кавказу, і двічі сам брався за перо: вперше написав
листа редакторові «Російського Інваліда», аби спростувати неправильну, на його думку, характеристику Ленкоранської битви, поміщеної в цьому журналі за 1836 р., а вдруге написав в
1836 р. лист Воєйкову, авторові статті про узяття Ахалкалака, зазначивши, що він недостатньо
оцінив подвиги Гренадерського полку.
...На прохання друзів розповісти про своє життя, завжди відповідав: «Якщо біографія моя ніколи
не вийде – від цього втрати не буде, але один вірний опис військових справ, в яких я брав участь, може принести користь військової молоді».
Він був дуже релігійний і, за відгуками всіх, хто його знав, мав добру, покірливу душу, чуйну до
всього хорошого.
Як бойовий генерал він займає одне з перших місць серед всіх військових діячів XIX ст.
ЖИВИЙ МРЕЦЬ, з біографічного нарису Є. Соханської «Генерал від інфантерії Котляревський»
Доля склалася так, що майбутній герой Кавказу вступив на службу в той самий корпус, який був
сформований безсмертним Суворовим.
...Грузія, колись сильна і славна держава, знемагала тоді від внутрішніх безладів і від нападу
зовнішніх ворогів; вторгнення персидського війська до Тифлісу стало останнім страшним ударом
для країни. Знесилена, виснажена, вона не була в змозі захистити себе від грізного ворога, і цар
Грузії, Георгій XIII, змушений був звернутися до імператора Павла I, просячи його допомоги.
Прохання виконали: 17-й єгерський полк, з чотирма гарматами, одержав наказ, прямо через гори
поспішно йти до Грузії.
...Російське військо зустріли дзвоном і гарматною стріляниною. З тих пір росіяни більше не
залишали за Грузію.
Генерал Лазарєв, як військовий начальник відповідав за спокій і безпеку міста і краю; йому дуже
часто доводилося вести таємні переговори з царем Георгієм і переважно він запрошував для
особистих пояснень з царем свого ад’ютанта Котляревського. Це доводить, як високо цінив 17-
річного хлопця начальник. У тифліських архівах збереглося багато паперів, які стосуються цієї
епохи, написаних жвавою рукою Котляревського.
...Тяжкі рани змусили Петра Степановича Котляревського зійти з терену слави і ушановування.
Він жив майже самітницьки, мовчазно і одноманітно, ...і вражає, як міг він прожити так довго
живим мерцем.
ВІДДАНІСТЬ ОБОВ’ЯЗКУ, з промови преосвященства Гурія на відкритті мавзолея-каплиці П.
Котляревському
Військовий геній цієї людини, її відданість обов’язку, розпорядливість, близьке знайомство із
