РЕВОЛЮЦІЮ ЗУСТРІВ СКЕПТИЧНО, з статті «Забутий сміх Lolo» в альманасі «Єгупець»
В кінці ХIХ і особливо на початку ХХ століття в Росії з’явилася плеяда талановитих поетів-
сатириків, які прийшли в літературу немов за покликом згори, аби висміяти загибель імперії.
Серед поетів, що об’єдналися навколо журналу «Сатирикон» або «сатириконствуючих» за його
межами, далеко не останнім був Леонід Григорович Мунштейн.
Lolo (Л. Г. Мунштейн) ще студентом почав друкувати свої вірші і фейлетони в київських газетах, потім в московських, де з 1894 року за десять років опублікував понад тисячу (!) сатиричних і
гумористичних творів – тоді-то і прийшла до нього всеросійська популярність.
У 1906 р. в Києві він на прохання Ф. І. Шаляпіна передав виторг за концерт на потреби революції.
Власті довідалися, і це призвело до втечі Lolo з Києва.
Постійна рубрика Lolo, сатирика й гумориста – література і театр, письменники і актори.
Гуморески, фейлетони, епіграми і пародії з незвичайною легкістю народжувалися з-під його пера.
Валерій Брюсов, вдячний читач Lolo, захоплювався: «Писати щодня і давати нешаблонні вірші –
це тяжка справа».
Lolo-Мунштейн став одним з видних видавничих і театральних діячів.
Революцію він зустрів більш ніж скептично. Про себе колишнього згадував: И я, как все, считал священной
Одну лишь книгу «Капитал»,
И я на лире вдохновенно
О Революции бряцал.
Тепер він побачив, що оспівана ним революція обдурила всі його очікування:
Дети! Кончивши вузы с дипломом,
Не старайтесь встречаться с наркомом.
Знайте: тот, кто сегодня нарком,
Может завтра расстаться с пайком,
Может быть уничтожен тайком…
У кінці 1918 року Lolo відправився в еміграцію, по дорозі знову опинився в Києві, співробітничав
в «Дідьковій перечниці» І. М. Василевського (Не-Букви) і з 1925 року оселився в Ніцці. Не було, здається, в Європі такого російського емігрантського видання, де б не брав участь Lolo.
Останніми роками, особливо після смерті дружини, він відійшов від літератури.
ГОРЬКИЙ ПОМСТИВСЯ, з кореспонденції М. Колбуна «Повернені із забуття»
Самого лише кинутого в обличчя Максиму Горькому поетичного звинувачення в тому, що цей
корифей «взяв участь у звіриному концерті» тодішніх можновладців, засуджуючи на смерть
побратимів по перу, достатньо аби підняти із забуття ім’я емігранта Лоло, псевдонім, за яким
відомий свого часу драматург Леонід Мунштейн.
ЇХАЛИ ТЕПЛУШКОЮ, з розвідки М. Рибакова «Оперета – мій кумир (з історії оперети у
Києві)»
Влада чинила усілякі перешкоди до виїзду театру «Летюча миша» М. Балієва з Москви до Києва.
Довелося Балієву вибиратися конспіративно і без колективу. На якійсь із станцій його обшукали
червоноармійці і відібрали 20 тис. руб., залишивши йому 500 і заявивши, що цього досить. Балієв
одержав «розписку»: «Взято у товариша Балієва двадцать тисяч рублів. Малишев».
Редактор журналу «Рампа і життя» Lolo (Л. Г. Мунштейн ) з дружиною – актрисою Ільнарською
чергували на московському вокзалі, чекаючи посадки, протягом п’яти днів. Десять днів їхали в
теплушці, на кордоні були затримані на дві доби. …По дорозі з них знущалися і вчиняли обшук
сім разів.
Режисер О. О. Брянський, що приїхав з дружиною та сином з Москви до Києва, розповідав:
«Доводилося багато йти пішки, ночувати під відкритим небом, мало не силою відбиватися від
грабіжників-червоноармійців, що діяли поодинці і зграями». Московський голод помітно відбився
на ньому. Всі, хто знав його огрядну постать, не впізнавали його. «Я так схуд, що мені якраз варто
повернутися на сцену на амплуа простаків – говорив Брянський. І сміючись додавав – скільки
грошей я витратив на щорічні поїздки до Марієнбаду, а тут за три місяці черевце, як рукою зняло».
Проте ніякі перешкоди не могли зупинити людський потік, що ринув із більшовицького «раю» до
Києва. За даними київської газети «Столичний голос» від 25.01.1919 у місті 1917 р. проживало
467703 чол., а наприкінці 1918-го – до 600 тисяч. І це за відсутності домобудування.
…Встановлення в Києві влади більшовиків (лютий-серпень 1919) не змінило режисерсько-
акторського складу і репертуару – класичної оперети. Однією з найбільш цікавих постановок була
так звана «історична оперета» «Катерина ІІ», що мала свою історію.
Оперета (лібрето Теффі і Lolo (Л. Г. Мунштейн ) вперше була поставлена у Москві в 1917 році.
Автори, що втекли до Києва у 1918 році, привезли лібрето із
