МІЗКО Микола Дмитрович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Перекладач, критик, бібліограф. Криптонім – Н. М.
З дворянської родини.
Народився 13 (25) травня 1818 р. в м. Катеринославі Російської імперії (нині – м. Дніпропетровськ,
адміністративний центр однойменної області України).
Помер 27 травня (8 червня) 1881 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ).
Закінчив Катеринославську гімназію (1828-1833), здав екзамен за курс словесного факультету
Харківського університету (1838).
Був канцеляристом низки катеринославських установ (1833-1838), редактором газети
«Катеринославські губернські відомості» (1845-1847), піклувальником арештантської роти (1847-
1848).
Член Товариства любителів російської словесності (1865).
Почесний наглядач Павлоградського повітового училища.
Друкувався в газетах «Дон», «Воронезькі єпархіальні відомості», «Катеринославські губернські
відомості», «Воронезький телеграф», ««, журналах «Основа», «Вітчизняні нотатки», «Репертуар і
пантеон», «Московитянин», «Сільський благоустрій», «Журнал Міністерства народної освіти»,
«Російське багатство», «Літературний додаток до «Київського телеграфу», «Ілюстрація»,
«Бібліографічні нотатки», «Дон», «Філологічний вісник».
Як літератор дебютував в «Журналі Міністерства народної освіти» статтею «Програма повного
курсу теорії словесності» (1838).
Потім настала черга статей «Катеринославський театр під час Петропавловського ярмарку»,
«Голос із провінції про поему «Мертві душі» (обидві – 1843), «Театр в Катеринославі 1844 р.»
(1845), «Про монастир Самари і Катеринослав (1846), «Про відкриття в Катеринославі постійного
театру 26 жовтня 1847 р.» (1848), «Пам’ятна записка» (1849), «Думки про східне питання» (1854),
«Декілька слів про селянську працю в панському господарстві» (1858), «Громадська бібліотека і
книжковий магазин в Катеринославі» (1859), «Російська словесність і її сучасний розвиток»
(1860), «Спогади про Соленика, знаменитого українського актора» (1861), «Короткий історичний
нарис української літератури» (1862), «Народна освіта в Новомосковському повіті» (1868), «Типи
сучасного життя», «Чи потрібне керівництво при вивченні мови, теорії словесності й історії
літератури», «Загальні поняття про поезію» (усі – 1869), «З приводу балачок про малоросійську
мову і малоросійську словесність» (1881).
Наш земляк – автор книг «Сторіччя російської словесності» (1849), «Педагогічні нотатки» (1856),
«Книга для читання при вивченні історії давньої класичної поезії» (1865), «Тургенєв, його
тридцятирічна літературна діяльність і його типи» (1872).
Перекладав російською Т. Шевченка.
Серед друзів та близьких знайомих М. – Т. Шевченко, М. Гоголь, П. Куліш, М. Лонгінов, М.
Костомаров, П. Гулак-Артемовський, С. і К. Аксакови, І. Панаєв, М. Погодін, М. Щепкін та ін.
***
НЕ ЗАШКОДЬ
, з творчого кредо М. Мізка
Не зашкодь словом.
ПІДРІЗАЮТЬ КРИЛА, з листа М. Мізка кузенові
Тобі відомо, що мені з усіх боків підрізають крила. Мені хотілося вчитися в університеті, а мене
засадили за дурну канцелярію…, змушують гнити у вульгарній до огиди провінції.
ЗУСТРІЧ З ГОГОЛЕМ, з дослідження «В пошуках живої душі» на media.utmn.ru
До цього часу Гоголь відмовляється від наміру їхати за кордон і вирішує провести зиму в Одесі. 24
жовтня він приїжджає сюди і зупиняється в будинку свого далекого родича Андрія Трощинського,
племінника відомого вельможі й колишнього міністра Дмитра Петровича Трощинського.
Почуває себе Гоголь хороше і спокійно. Його оточують приємні йому люди: «добрий» Олександр
Скарлатович Стурдза, письменник, колишній чиновник; сімейство Репніних, професори
Рішельєвського ліцею; місцеві літератори та актори...
Одеський літератор Микола Дмитрович Мізко дарує йому свій підручник «Сторіччя російської
словесності» і книгу про батька – «Пам’ятну записку про життя Дмитра Тимофійовича Мізка», яка
відповідала цікавості автора «Мертвих душ» до документальних матеріалів.
– Я описую людське життя, – сказав він Мізкові, – тому мене завжди цікавить жива людина
більше, ніж створена чиєюсь уявою, і тому мені цікавіші за всякі романи й повісті біографії та
нотатки людини, яка дійсно жила.
Розмовляючи з Мізком, Гоголь запитав, чи не він написав статтю «Голос з провінції», присвячену
«Мертвим душам», котра привернула свого