«Мені вантажники потрібні!» Я підійшов: «Візьмете мене?» Так відправився матросом другого
класу до Арктики. Працювали на вантаженні, тягали стокілограмові мішки: чотири години
вантажимо, чотири – відпочиваємо.
Багато побачив я там цікавого: веселого, трагічного. І люди були чудові: розкуті, вільні... І
рятували один одного, з-під льоду діставали, і на нежилому острові три доби сиділи під час
шторму. Їсти нічого, пити нічого. Раптом кроки – хлопчак з рушницею, такий мужик з нігтик:
«Їсти хочеш? Ходімо!» Приводить на інший сторону острова, де лежить десяток величезних
розпатраних моржів. Ми питаємо: «Твої? Для себе, мабуть, набив?» А він у відповідь з гідністю:
«Навіщо для себе? Для всіх!»
У нас ці слова у приказку увійшли.
ДАВ НАЗВУ ГЕОГРАФІЧНОМУ ОБ’ЄКТОВІ, з статті «Про занепад печер» на mir1.ru
Приморський письменник Василь Кучерявенко напучував дослідників – якщо знайдете печеру
того варту, назвіть її ім’ям Географічного товариства.
...Краєзнавці зупинилися біля гори Золотої. На висоті 7 метрів вище за її підніжжя набрели на
невеликий отвір, піднесли до нього запалену свічку, і, коли полум’я потяглося досередини, зрозуміли: в скелі є порожнина. Отвір почали розширювати і виявили в печері кістки тварин.
Розкопки велися сім років, до 1970-го. Кожну жменьку землі ретельно просіяли, щоб не втратити
нічого важливого. На поверхню витягли дві тонни кісток стародавніх тварин, які передали для
дослідження палеонтологам Ленінграда.
Назва «Печера Географічного товариства» легко прижилася і стала офіційною.
