пам’ятати умови життя, описані в книзі. Таким чином, до Парижа приїхали інженери,
співробітники Кравченка, його вчитель по Харківському інституту, колгоспники, розкуркулені в
1931-1932 рр., студентка-медик, яка вчилася разом із З. Горловою... Частина з них говорила
російською, – українською мовами.
МІСЦЕ ДЛЯ СНУ ВІДМІРЮВАЛИ СІРНИКАМИ, з книги Н. Берберової «Справа Кравченка.
Історія процесу»
Красива людина, з розумним, енергійним лицем, Кизило рік тому вилікувався від туберкульозу, на
який хворів, унаслідок випробуваних мук в підвалах НКВС. Він розповідає детально про
тортури...
У камері можна було лише стояти, а якщо лягали, то їм відмірювалося місце сірниками.
Він бачив побитих жінок, дитячі камери; він бачив, як водили на розстріл.
...Дорогою, в скотинячих вагонах, ув’язненим давали солону рибу і хліб, з сибірської станції йшли
сто кілометрів пішки сорокаградусним морозом. Слабких пристрілювали (так загинув директор
тресту з Казахстану і знайомий свідка, лікар).
У Північно-уральському таборі ті, хто був засуджений більше, ніж на 10 років (як сам свідок),
були призначені на важку роботу– робити рушничні болванки.
– Тут я бачив академіків, наркомів, 14-річних хлопчиків, євреїв, грузинів, поляків, киргизів. Це був
теж Радянський Союз, тільки інший... Повертаючись після роботи (12 кілометрів пішки), сушили
одяг, лягаючи на неї на ніч.
Кизило написав додому дружині скаргу. Вона розмножила її і розіслала до всіх установ. В цей час
змістили Єжова, і Кизило помилували. Він повернувся на батьківщину і запитав: «За що мене 18
місяців тиранили?» Але йому дали зрозуміти, що краще про все забути і ні про що не питати.
