Габріель Запольською.
Так ось, я знав багато п’єс Габріель, оскільки читаю польською. Зовсім недавно перечитував
«Маненькі подружні злочини» – і раптом зрозумів: вона настільки тонко ще на початку століття
дозволила собі написати про непрості стосунки. Там сюжет: дорослий чоловік закохує в себе 18-
річну, а доросла жінка закохує в себе 19-річного. І ось вони хочуть збагатити свою кров за
допомогою ось цих кохань. Що з цього виходить? Це божевільно цікаво...
Габріель, звичайно, не знала ні відкриттів Фройда, ні садомазохістських штук. Але на
сьогоднішній день людство вже пройшло через все це. Природно, на п’єсу неможливо дивитися,
уникаючи таких речей. І за рахунок садомазохізму «Маненькі подружні злочини» навіть виграють.
Виникає відчуття, ніби написані вчора.
ДЛЯ МЕНЕ ВЖЕ ВИКОПАЛИ МОГИЛУ, з нарису С. Гупала «У дюнах людської злості»
Із Станіславом Яновським вони одружилися в листопаді 1901 року. Це було нелегкий час для
Габріель. Нервові хвороби виснажили її, катастрофічно почав падати зір, загрожувала повна
сліпота, письменниця і актриса часто засинала, заливши очі кокаїном. Перспективний художник
Станіслав Яновський не знав, які випробування його чекають попереду. Він був на одинадцять
років молодшим за дружину, по-справжньому кохав її.
Проте не мислив себе без живопису, а Габріель Запольська вважала себе ціннішою для
суспільства. У подружжя виникло хворе суперництво. Проте Станіславу Яновському варто віддати
належне: він протягом 20 років залишався вірним чоловіком цієї непростої жінки. Він зберіг
пам’ять про письменницю: надав дослідникам безцінні її листи до нього...
Останнє десятиліття для Габріель Запольської було найтяжчими. Розбита нелегким життям, без
здоров’я, письменниця відчувала себе дуже самотньою. Окрім чоловіка, з яким ще існував шлюб, у неї нікого не було. Сестрі Станіслава Яновського вона писала: «Моя сестра загрузнула в егоїзмі, брат теж, батько помер, мати розумово хвора... Я не віруюча, але вчора просила Бога: «Поверни
чоловіка». На вулиці сонце, люди радіють, а мені здається, що для мене викопали могилу».
ГРАЛА РОЛЬ ЕКЗАЛЬТОВАНОЇ ОСОБИ ДО ОСТАННЬОГО, з статті «Габріель Запольська»
на lvov-forum.com
Постійні конфлікти в колективах (вважала, що її недооцінюють) привели до того, що вона
змушена була залишити Польщу і виїхати до Парижа. Виступала там впродовж п’яти років (до
1895); спочатку у складі знаменитого театру Лібре А. Антоїна, а потім в Театрі де Лувре,
працюючого в стилі модерн. Проте значних успіхів їй досягти не вдалося, зважаючи на посередні
артистичні дані.
Після повернення намагалася вступити до державних театрів, але після невдач їй довелося знову
прийняти пропозицію грати в провінційних трупах.
Нарешті її запросили до Краківського театру, де вона успішно виступала, хоч й була під постійним
прицілом театральних критиків.
Враховуючи інтриганський і незлагідний характер нашої героїні, їй постійно не везло ні з
колективами, ні з режисерами, ні з особистим життям.
З 1904 р. Запольська постійно проживає в Львові, організовує з своїм другим чоловіком-
художником Станіславом Яновським театральну трупу і разом з нею гастролює Галичиною.
Під час окупації Львова російськими військами в 1914 р. організувала кондитерську.
Останні роки життя жила в повній самоті на своїй віллі «Скіз» в Личаківському
передмістя. Граючи до кінця в своєму житті роль екзальтованої жінки, піддалася чарам
молодого гіпнотизера, який повністю її обібрав, відсудивши всю нерухомість
