Ризнич Иван (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


РІЗНИЧ Іван Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Флотський діяч. Підводником №2 Російській імперії; перший підводник у світі, який здійснив

трансатлантичний перехід (о. Сицилія – Архангельськ); фундатор теорії керування підводними

човнами; автор перших «Командних слів з керування підводними човнами» на теренах Російської

імперії.

З дворянської родини.

Народився 19 січня 1878 р. в с. Гопчицях Київської губернії Російської імперії (нині –

Погребищенський район Вінницької області України).

Загинув у м. Шанхаї (Китай) влітку 1923 р.

Закінчив Петербурзький морський кадетський корпус (1895), водолазну школу.

Служив офіцером на броненосці «Синоп», крейсерах «Гридень» і «Пам’ять Меркурія» (1895-

1902), помічником начальника водолазної школи (1902-1907), помічником начальника

навчального загону підводного плавання (1907-1908), командиром низки підводних човнів (1914-

1918).

Кавалер орденів св. Ганни ІІІ-го ступеня (1905), Володимира ІV-го ступеня з мечами і бантом

(1917).

Видатний пропагандист розвитку підводного плавання на російському флоті. Настійливо доводив

необхідність спорудження сучасних підводних човнів і введення їх до складу діючого флоту.

Перу нашого земляка належать стаття «Відповідь тим хто сумнівається в користі підводних

човнів», брошура «Основи керування підводним човном».

Серед друзів та близьких знайомих Р. – В. Ігнатьєв, О. Зуров, М. Тедьєр, С. Власьєв, Я. Солдатов, М. Мичелкін, О. фон-ден Ропп, М. Домерщиков та ін.


***

ПРИКЛАД – ЗА КОМАНДИРОМ

, з професійного кредо І. Різнича

Що краще, чи командир буде відокремленим від команди і керувати човном окремо, чи команда

матиме можливість весь час бачити командира, стежити за його діями?

Мені здається, що де б то не було і що б не робилося, але якщо від дій іншого залежить наш

добробут, а тим паче життя, то дуже хочеться бути в курсі справи і мати можливість стежити за

всіма діями особи, в руках якої перебуває ...життя.


ВТРАТ НЕ ЗАЗНАЛИ, з рапорту І. Різнича Д. Вердеревському від 8 вересня 1917 р.

Доповідаю Вам, п. Адмірал, що цього числа з увіреною мені командою прибув із Спеції і клопочу

про зарахування її до дивізіону підводних човнів особливого призначення з 1.09.1917 р.

При цьому доповідаю, що нам довелося весь час прориватися через зони, блоковані підводними

човнами і проходити поблизу мінних полів ворога, витримувати жорстоку погоду, як біля Сан-

Вінсенту і Нордкапу, конвоювати судна, не втративши жодного, що в даний час вважається

рідкісним в Середземному морі.

Старший лейтенант Різнич.


НЕЧУВАНИЙ ПЕРЕХІД, з наказу по флоту і морському відомству морського міністра

Тимчасового уряду контр-адмірала Д. Вердеревського

Цей блискучий, винятковий за умовами плавання перехід човном малої водотоннажності в осінній

час понад 5000 миль через низку зон розташування німецьких підводних човнів, мінних загород,

тощо, наочно показує, що офіцерам і матросам, згуртованим взаємною пошаною і відданих своїй

справі, не страшні не лише поставлені ворогом всілякі перешкоди, але й сама стихія.

Батьківщина має право гордитися безприкладним в історії підводного плавання переходом

підводного човна малої водотоннажності з Італії до Архангельська.


ПОДВИГ, з статті О. Щербакова і С. Вайнштейна «5000 миль «Святого Георгія»

У вересні 1917 р. до морської бази Архангельська увійшло вузьке, невелике (навіть за тими

поняттями) тіло підводного човна. «Святий Георгій» мав надводну водотоннажність всього 252

тонни, а екіпаж 15 чоловік. Вийшовши з південної Італії і пройшовши 5000 миль через шторми,

плавучі міни і атаки ворожих кораблів, він не втратив жодного члена екіпажа. Обігнувши всю

Західну і Північну Європу, підводний човен благополучно прибув на Батьківщину.

Це був Подвиг. Хто ж герої?

Командиром човна був старший лейтенант Іван Іванович Різнич. Цікаво, що на цю посада його

призначив... О. Колчак.

Хтось вважав, враховуючи реальну можливість загибелі «Святого Георгія», той мстився. Проте

вірніше, мабуть, вважати наступне: Колчак побачив, що човни тих днів досконаліші, ніж ті, які

були на початку століття і вони явно потрібні воюючій Росії, а Різнич все-таки професіонал.

Приділивши величезну увагу підбору екіпажа, Різнич швидко створив злагоджений, мобільний

колектив. Це був найтриваліший океанський похід підводного човна в дожовтневій Росії.

...Вже в 1918 р. інтервенти могли захопити човен і використовувати його в своїх інтересах. Тому

«Святого Георгія» привели в непридатність. А в липні 1924 р. (під назвою «Комунар») – розібрали

на метал і виключили із списків флоту.


УКРАЇНСЬКИЙ ПІДВОДНИК №1, з дослідження С. Смолянникова і С. Гончарова «Занурені в

безодню історії»

У 1907 р. преса як ніколи багато писала про підводні човни, тим паче, що 19 березня 1906 року

високим указом Миколи ІІ були утворені підводні сили флоту Росії.

На жаль, на слуханнях з цього питання в Державній Думі виступ блискучого оратора, героя Порт-

Артура капітан-лейтенанта Колчака О. В. (майбутній правитель Сибіру) ухвалило вирок

океанському підводному флоту. Резюме доповіді – підводним човнам немає і не може бути місця у

складі флоту морської держави.

У відповідь на цю «авторитетну» заяву Різнич виступив з лекцією «Підводне плавання і його

значення для Росії» на засіданні Санкт-Петербурзького морського гуртка; співдоповідачем був

його друг лейтенант Михайло Тедьєр з виступом на тему «Підводники – моряки майбутнього».

Колчака і «фахівців», що прилучилися до нього, не було, зате найуважнішими слухачами

виявилися... офіцери флоту кайзерівської Німеччини, які, правильно сприйнявши новаторські ідеї

росіян, створили найсильніший підводний флот Європи до Першої світової війни. Про роль і місце

підводних човнів в морській політиці німецькі моряки розібралися значно швидше, ніж начальник

тактичного відділу Морського генерального штабу Колчак.

Полеміка Різнича з співтоваришами проти Колчака і «броненосних» адміралів перестала бути

науково-практичною дискусією. ...Різничу, Тедьєру, Домерщикову – героям рятівникам

Владивостока – довелося зняти погони і зайнятися комерційною діяльністю. Проте, виявившись

непотрібними флоту, вони зброї не склали, і замість ручки машинного телеграфу взяли до рук

перо. Причому лекції і доповіді колишні бойові командири видавали власним коштом.

Наполегливість і ентузіазм Різнича і його однодумців, врешті-решт, перемогли, їхні заклики

почули. Росія почала будувати нові типи підводних човнів, втративши сім років.

...Ми не знаємо, де могила І. Різнича, можна лише припускати, що він загинув на бойовому посту в

лютому 1918 року.

Але є на прекрасній і стародавній річці Рось село Гопчиця Погребищенського району Вінницької

області в колишньому маєтку сербських переселенців Різничів дві покинуті могили – діда і батька

легендарного підводника – Івана Стефановича і Івана Івановича, остання згадка про славний рід.

А за чотирнадцять кілометрів від усипалень Різничів в селі Круподеринці в колишньому маєтку

графа Ігнатьєва (друга діда Різнича з часів російсько-турецької війни 1877-1878 років) на цвинтарі

чотири адміралтейські якорі вінчають символічні могили однокласників капітана 2 рангу І. І.

Різнича. «Хрест цей споруджено на молитовну пам’ять лейтенанта гвардійського екіпажу графа

Володимира Ігнатьєва, капітана 2 рангу Олексія Зурова і всіх наших моряків, котрі з честю

загинули в Цусимському бою 14-15 травня 1905 року».

Мабуть там залишилося місце і для третьої символічної могили російського підводника № 2 і

українського підводника № 1 в одній особі.


ПИЛЬНЕ ОКО СПОСТЕРЕЖНОГО ПОСТА, з статті О. Пашкова «Пліч-о-пліч»

З острова Аскольд японські кораблі були своєчасно виявлені ще вранці завдяки спостережному

посту на чолі з унтер-офіцером Євгенієм Андрусенком, який і передав до штабу фортеці про появу

супротивника, однак, зважаючи на незнання кораблів (унтер був радіотелеграфістом), визначити

їх класифікацію не зміг. Проте головне завдання унтер-офіцер виконав.

Хочу зазначити, що заслуга в розташуванні наглядового радіотелеграфного поста належала

лейтенантові Різничу Івану Івановичу.


ВІННИЦЬКИЙ КАПІТАН НЕМО, з кореспонденції В. Страшного «Благословляю моряків на

героїзм Надросся»

Першим «російським капітаном Немо» був капітан 2-го рангу М. М. Беклемішев. А ось другим...

Другим вважався І. І. Різнич.

...Яке відношення має ця людина до Надросся? Виявляється, має, адже його батьківщина – село

Гопчиця.

Історія родоводу Різничів така. Дід Івана Івановича, за походженням серб, і переїхав у 1822 році з

Відня до Одеси. Тут заснував контору по експорту хліба. Був людиною всебічно розвинутою. Його

знав навіть О. С. Пушкін, оскільки після смерті першої дружини найстарший Різнич одружився

вдруге на Поліні Ржевуській – молодшій сестрі Евеліни Ганської (Ржевуської) – згодом дружини

французького письменника Оноре де Бальзака, яка народилася в містечку Погребище. Прийнявши

російське підданство, отримав статус дворянина, служив директором контори комерційного банку.

Його молодший син – теж Іван і став згодом батьком офіцера-підводника.

На жаль, нині про Різничів у Гопчиці практично ніхто нічого не знає. Хоча тут збереглося

приміщення колишньої школи, побудоване ними на власний кошт, як і невеликий цукровий завод і

церква, слідів від котрих вже давно не залишилося. А ще десь тут, в невідомому місці, знаходяться

на старому цвинтарі занедбані останні притулки кількох сербських переселенців – представників

славного дворянського роду. Так розпорядилася історія...


БУТИ ШКОЛІ ЙОГО ІМЕНІ, із звіту М. Пацери «До спливання»

До 100-річчя з дня початку російсько-японської війни Київська міська асоціація воїнів-підводників

провела наукову конференцію в Погребищенському районі Вінниччини – на батьківщині одного із

засновників підводного флоту, капітана другого рангу Івана Різнича. В урочистостях взяла участь

його праправнучка Ольга з Санкт-Петербурга.

На конференції капітан другого рангу запасу, історик флоту Сергій Смолянников сказав:

– Іван Різнич був командиром підводного човна «Щука», який міг занурюватися на глибину до 30

метрів, долати відстань близько 400 км і перебувати під водою до двох годин. Човен мав на борту

дві торпеди і здатен був потопити будь-який корабель.

«Щука» разом зі «Скатом» стояла в охороні на вході в Уссурійську затоку з червня по 24 серпня

1905 р., коли був підписаний Портсмутський мирний договір. Вони не допустили висадки

японського десанту до Владивостока.

Капітан Різнич вперше в світовій історії флоту виставив загороджувальні протичовнові мережі і

радіотелефонний пост сповіщення на острові Аскольд.

...Дід і батько капітана другого рангу поховані в селі Гопчиця. Легендарний моряк в молоді роки

часто відвідував ці місця. Пам’ять про нього зберігає музей школи, яку побудував ще його батько.

Зараз тут закінчують будувати нову школу. Їй збираються присвоїти ім’я Івана Різнича.