Корнилович Александр (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


КОРНІЛОВИЧ Олександр Осипович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, історик, перекладач.

З дворянської родини. Батько, Корнілович О., – контролер Могилівської прикордонної митниці.

Народився 7 (19) липня 1800 р. в м. Могилів-Подільському (за іншими даними, в м. Тульчин)

Подільської губернії Російської імперії (нині – районний центр Вінницької області України).

Помер 30 серпня (11 вересня) 1834 р. в солдатській слободі Царські Колодязі Російської імперії

(нині – Республіка Грузія).

Навчався в Одеському благородному пансіоні (1808-1815), Московському училищі колоноводів

(1815-1816).

Збирав документи з військової історії в архівах Москви і Петербурга (1816-1820), служив в

канцелярії генерального квартирмейстера Генерального штабу (1820), в Гвардійському

генеральному штабі (1821-1822), викладав у Петербурзьких корпусі військових топографів і

училищі колоноводів (1822-1825), рядовим Ширванського піхотного полку (1832-1834).

Дійсний член Вільного товариства любителів російської словесності (1823).

Член Вільного товариства любителів словесності, наук і мистецтв.

Член Московського товариства історії старожитностей російських.

Член Таємного південного товариства в Києві (1825).

Кавалер ордена Ганни 3-го ступеня (1824).

Друкувався в журналах і альманахах «Син Вітчизни», «Північний архів», «Вітчизняні нотатки»,

«Полярна зірка», «Змагальник освіти і благочинності», «Альбом північних муз».

Як літератор дебютував в журналі «Вітчизняні нотатки» статтею «Дещо про ратне мистецтво

стародавніх росіян» (1820).

Потім настала черга повістей «За богом молитва, а за царем служба не згинуть» (1825), «Влада

жінок», «Тетяна Болтова», «Ранок покаже» (усі – 1828), роману «Андрій Безіменний» (1832).

Перекладав Тита Лівія, Л. Ранке, Тацита.

Під час повстання декабристів забезпечував зв’язок між лейб-гренадерами і тими, хто уже був на

Сенатській площі. Засуджений до 8 років каторги з наступним мешканням в Сибіру (1826).

Покарання відбував в Читинському острозі (1827-1828), одиночній камері Петропавловської

фортеці (1828-1832). Тут написав 37 записок «на високе ім’я» з питань внутрішньої і зовнішньої

політики, економіки, історії й літератури, виховання, освіти та релігії.

Нашому землякові П. Колошин присвятив вірша «Пароплав» (1824).

За нашого часу в Росії видані «Записки з Олексіївського равеліну» (2004).

Серед друзів та близьких знайомих К. – М. Фонвізін, М. Карамзін, Ф. Тютчев, В. Сухоруков, О.

Муравйов, К. Рилєєв, Ф. Булгарін, Д. Бутурлін, О. Лєвшин, Г. Вілламов, С. Краснокутський, Х.

Ховен, М. Муравйов-Апостол, О. Сенковський, В. Тимковський, С. Трубецький, П. Цеплін, П.

Муханов, М. Дмитрієв, П. Свіньїн, Д. Бутурлін, С. Раїч, П. Колошин, Ф. Шаховський та ін.


***

ВІРИТИ ДОБРУ

, з життєвого кредо О. Корніловича

Як не вірити добру, маючи другів, котрі люблять тебе в щасті й негоді!


НЕ СОРОМЛЮСЯ, з листа О. Корніловича А. Івановському

Обдурені надії, довготривале нещастя й, нарешті, гіркий досвід охолодили мене до людей: особи,

від яких я мав право чекати якщо не подяки, то, принаймні, участі, чорнили мене, вже убитого

долею, для того лише, аби не показати, що були колись зі мною в зв’язку. Ваш лист від 7

мин[улого] місяця – я одержав його вчора тільки – зігрів мені душу, збудив в мені любов до

людства. ...Дякую Вам, тисячу разів дякую за Вашу відповідь, дорогий мій Андрію Андрійовичу!

Скільки дорогоцінних спогадів пожвавив він у моїй пам’яті!

Спасибі Вам за те, що позичили мені 50 рублів сріблом; я здогадуюся, що вони від Вас. Боляче

людині з відчуттями не низькими…. вдаватися до допомоги чужих, проте становище моє таке, що

я не соромлюся просити, особливо у Вас: Ви мені не чужий...

Прощайте, добрий, поважний мій Андрію Андрійовичу! Бережіть, заради бога, своє здоров’я.

Пишіть мені частіше; які дорогі мені Ваші листи в ув’язненні! Не забувайте того, хто сиротіє у

вигнанні. Дякую Вам за пропозицію книг...

Ваш усію душею О. Корнілович.


ДОПОМОЖЕМО СИРОТІ, з листа О. Корніловича М. Корніловичу в листопаді 1831 р.

Люб’язний Михайле! …Написав невеликий історичний роман, який присвячую тобі, моєму

братові і другу. Прошу тебе, з отриманням, відправ його до Петербургу до якого-небудь книгаря і

виручені гроші пошли сестрі. Але, люб’язний! перша при цьому умова, щоб ім’я моє було

приховане. Велика милість Начальства, котре дозволило мені писати; ще більша – надрукувати

твір. Сам знаєш, в якому я становищі.

Окрім цієї найважливішої причини, є інші, для мене не малозначні. Це роман історичний, такий,

який вимагає найбільшої точності в подіях, характерах, звичаях, мові. Я ж шість років не займався

історією; не маю жодної книги про час Петра I-го; писав все на спомин. Помилок грубих немає, бо

не помістив нічого, на що не можу надати доказів; проте промахів і пропусків повинна бути купа.

…Нехай мене лають; я дуже радий, бо вкажуть на недоліки, яких сам не бачу; але не хотів би, щоб

приписували незнанню те, що походить від забудькуватості чи обставин.

…Переходжу до істотного. За нинішніми цінами книг… залишиться 5 або принаймні 4000 рублів.

Це за найсприятливіших обставин, яких я для своєї книги чекати не можу.

Я буду вельми задоволений, якщо одержу 1250 рублів; 250 на витрати, які заподіють тобі

листування, пересилка й т. д.; інше перешлеш сестрі.

…Якщо можна, не говори сестрі, яким чином ці гроші отримані: …скажи, це борг книгаря за старі

мої твори, якого я доручив тобі відібрати. Але щоб вона неодмінно присвятила їх на виховання

Кароліни в Одесі, а зовсім не на інше; і хай не турбується, що цього мало. Господь, сподіваюся, не

залишить мене й надалі і дасть мені змогу підсобити їй.

Твій усію душею Олександр.


НАДІШЛИ ГРУЗИНСЬКУ ГРАМАТИКУ, з листа О. Корніловича М. Корніловичу від 20

грудня 1832 р.

Нарешті, друже мій, мандрування моє скінчене! Я… відправився в Царські Колодязі, де, здається,

повинен буду оселитися надовго. Царські Колодязі– солдатська слобода, яка тягнеться верст на

шість, з декількома кам’яними будівлями, які споруджені солдатами і належать полку.

Кахетія, в якій селище це знаходиться, країна квітуча кліматом, славиться виноградом, виявляє

погляду мандрівника або безлюдні степи, або жителів, котрі не уміють користуватися дарами

щедрої до них природи.

…Несу службу охоче і не вважаю тяжким обов’язки рядового, особливо після того, що переніс:

одне лише турбує мене– необхідність жити роки в сирій казармі, серед шуму і говору 200 чоловік.

…Тим часом …повторюю до тебе прохання, помисли про книги про Кавказ; постарайся понад

описи цього краю доставити мені грузинську граматику, кращі твори про історії вірмен і грузинів,

словник Віктора Лательє…

Цілую тебе сердечно; будь здоровий, веселий і пиши до мене.

Урочище Царські Колодязі

у 120 в[ерстах] від Тифліса

Олександр.


ОЧІ ЯСНО-БЛАКИТНІ, прикмети О. Корніловича з карної справи

Зріст 2 аршини 6 7/8 вершка, обличчя біле, чисте, кругле, очі ясно-блакитні, ніс середній,

невеликий, волосся на голові і бровах світлорусяве, на брові лівого ока невелика бородавка і на

шиї дві невеликі родимі плямочки.


ЙОГО ВИКОРИСТОВУВАЛИ, з особливої записки Ф. Булгаріна до III відділення

Був улюбленцем в колі літераторів і між офіцерами, і ... був легковажний і балакучий, то вони

(посол і секретар посольства Австрії в Російській імперії Лебцельтерн і Гумлауєр – авт.)

використовували його як знаряддя для вивідування у нього, що робить, про що розмовляє середній

клас, і через нього збирали характеристики осіб, з якими особисто не зналися; Корнілович діяв, не

знаючи сам того, аби похвалитися своїми знайомствами, він давав вечори для відмінних

літераторів, на яких присутнім був і Гумлауєр; там познайомилися Матвій Муравйов, Бестужев,

Рилєєв з Гумлауєром; звідси вийшло багато зв’язків ... Політичні правила, уявні таємниці,

дипломатичні припущення щодо майбутнього, розгадки минулого розносилися з дому

Трубецького, і Корнілович служив луною.


ПОВОДИТЬСЯ СКРОМНО, з листа О. Сукіна* О. Бенкендорфу від 22 червня 1832 р.

Милостивий Государ Олександр Христофорович!

На записку Вашого Високопревосходительства від 1-го цього Червня, у супроводі листа

Корніловича, який перебуває в Олексієвському равеліні, маю честь повідомити, що …Корнілович

дійсно поводиться вельми скромно і пристойно й заслуговує милостивої поблажливості

Начальства, а притому вважаю, що для арештантів, які утримуються поодинці, побачення з ким би

то не було полегшує їх долю; якщо ж таке побачення Високий дозвіл матиме, то, на думку мою, не

інакше допускати це можна, як в особливій арештантській приймальні, в якій вчинки їхні з

коридору крізь скло в двері видно, а частково й слова чутні бути можуть Доглядачеві равеліну чи

його Помічникові.

Повертаючи при цьому вищезазначений лист Корніловича, маю честь бути з довершеним

шануванням і такою ж відданістю Вашого Високопревосходительства Покірний Слуга О. Сукін.

*Сукін Олександр Якович – комендант Петропавловської фортеці.


КЛОПОТАННЯ НЕ ЗАДОВОЛЬНИЛИ, з довідника Г. Самаль «Віртуальна енциклопедія

декабристів»

Листом від 5.2.1829 Корнілович звернувся до А. X. Бенкендорфа з проханням відправити його

рядовим в діючу армію на Кавказ. Клопотання це було направлене графу А. І. Чернишову, який

19.5.1829 за №378 повідомив, що на це високої згоди немає.

Тільки 8.11.1832 одночасно з загальним скороченням терміну ув’язнення декабристам, які

перебували на каторжних роботах, Корнілович був призначений рядовим в Ширванський піхотний

полк, який стояв в Царських Колодязях.

…Порушив клопотання про переведення в Тифліс в Кавказький саперний батальйон, яке граф

Бенкендорф підтримав «для надання йому через це можливості зайнятися літературою і працями

своїми і здобувати засоби для утримання старої своєї матері», проте клопотання не було

задоволене.


ДЕКАБРИСТОМ СТАВ ВИПАДКОВО, з книги М. Греча «Нотатки про моє життя»

Олександр Осипович Корнілович, штабс-капітан Генерального штабу, добра, освічена, люб’язна

людина, займався з успіхом літературою, й особливо російською військовою історією, брав участь

в перекладі російською мовою «Історії війни 1812 року» Бутурліна. Видав він також дуже

хороший альманах під заголовком «Російська старина».

Він потрапив у цю історію (підготовка до повстання декабристів – авт.) випадково. У нього була

пристрасть знайомитися і бувати в знатних будинках, в колі блискучої аристократії, у графині

Лаваль, у Лебцельтерна (австрійського посланника) й ін. В кінці 1825 року відправився він до

полуденної Росії, – здається, для побачення з матір’ю, і привіз в 2-у армію поклони від різних осіб

та листи Муравйовим, Пестелям і іншим. Там сприйняли його як учасника ліберальних задумів і

дали доручення до Петербургу. Самолюбність не дозволила йому признатися, що він не перебуває

в співтоваристві з ясновельможними лібералами.