Приміщення «Хламу», вдень – порожнє, стало свого роду штаб-квартирою київських літераторів. Якось вдень (вдень в «Хламі» можна було одержувати каву і деяку їжу, хоча столики зазвичай були порожніми) я звернув увагу на єдиного, окрім мене, відвідувача. Невисока людина, років 35-ти, з рудуватим волоссям і лисиною, голена, сидячи за столом, щось писала, погойдуючись на стільці, не звертаючи уваги на принесену чашку кави.
«Поет, – вирішив я, – але хто?». В цей час в «Хлам» увійшов Макавейський. Я поділився з ним моїми спостереженнями. Рішучий в таких випадках, із звичайною своєю вишуканою люб’язністю, Макавейський представився.
– Осип Мандельштам, – пролунала відповідь незнайомця.
...Після заняття Києва Добровольчою Армією, Мандельштам вмудрився опинитися в колишній квартирі видного радянського чиновника– знайомі доручили йому охороняти цю квартиру. Справа загрожувала набути трагічного обороту, контррозвідка заарештувала його, а тут ще єврейське походження, але поети-кияни, як мали зв’язки, виручили Мандельштама і відправили його до Криму.
СМІЛИВИЙ ВЧИНОК, зі спогадів І. Одоєвцової
Я завжди була оточена друзями, а Терапіано до їх числа не належав і не бував у нас. Проте я все ж таки відчувала симпатію до нього за його благородний і безрозсудно сміливий вчинок: у самий розпал ворожнечі Ходасевича і Георгія Іванова він, кому Ходасевич всіляко протегував, після появи «Троянд» Георгія Іванова прочитав доповідь про них. І вперше «проголосив» Георгія Іванова першим поетом еміграції.
...Не знаю, на що перетворилося б моє життя, якби я тоді не зустрілася з ним. Змогла б я винести людську злість і зловтіху, що впали на мене тоді, чи не роздавили б вони мене?
НЕ МАВ НІЯКИХ ІЛЮЗІЙ, з статті Є. Євтушенка «Антологіст добрих справ»
Еллінське походження, чи що, допомагало йому навіть тінь перетворювати на світло? У ранньому дитинстві з пустощів він хотів бути городовим, щоб керувати вуличним рухом. Потім мріяв про долю ученого і археолога, вивчив мову своїх предків, приголомшивши опікуна гімназії читанням напам’ять в оригіналі «Похвали старості» Горація, а потім і власного її перекладу.
Дядько-археолог залишив йому величезний статок, і підліток став приїжджати до гімназії у власному екіпажі, й йому майбутні керченські наречені прагнули якомога частіше потрапляти на очі.
Ніщо в цьому, здавалося б, розпещеному багатієві-хлопчиську, якому була підготовлена блискуча перекладацька кар’єра нового Гнідича, не видавало майбутнього безстрашного бойового офіцера Добровольчої армії...
Терапіано не мав ніяких ілюзій. Проте він був етично міцнішим за багатьох, хто не міг уявити, що Росія зможе жити і без них, не прочумається, не одумається, не покличе всіх назад.
ДОПОМАГАВ НЕ ЛИШЕ СЛОВОМ, з кореспонденції В. Леонідова «Товариш споглядальника»
Юрій Костянтинович Терапіано допомагав дуже багатьом поетам і прозаїкам, які писали російською, але тільки за межами радянської Росії. Допомагав не лише добрим словом і участю в долі, а й сотнями рецензій. Його статті виходили в кращих російських виданнях Парижа, міста, в якому Терапіано провів майже все своє життя.
Ця людина була прекрасно освічена. І, разом із служінням російській словесності, він дуже любив стародавні, таємничі учення Сходу. Звідси, напевно, і брала початок його, як писав знаменитий філософ Георгій Федотов, «урочиста релігійна містика».
ЗБЕРІГ І КОХАННЯ, І СИЛУ, І ВІРУ, з розвідки О. Раскіної «Паризькі кияни»
Це була особлива порода емігрантів. При слові «батьківщина» вони згадували південь колишньої Російської імперії: Київ, «мазепинские откосы», «огромный прокуренный зал, под названием Хлам» або, точніше, київський літературний клуб «Художники, Літератори, Артисти, Музиканти», Керч-Пантикапей і, звісно, Крим, де для них «обірвалася» вітчизна. Вони були уродженцями Києва, але більшу частину життя прожили в Парижі, а в історію літератури ввійшли як російські поети і прозаїки першої хвилі еміграції. Паризькі кияни становили собою особливу расу, клан, зі спільними спогадами і спільною тугою за «містом перського бузку» – Києвом.
Галина Кузнєцова, Марк Алданов, Юрій Терапіано, Олексій Ейснер, Анатолій Штейгер та інші паризькі кияни в «місто перського бузку» так і не повернулися. ...Усі вони вважали свою еміграцію тимчасовою.
Емігранти
