назвою переслідується по закону; Джеме Паркер, Люція Паркер і Рут Паркер, Мільвокі, Пітсбург-сквер, 12, одшукують свого сина й брата Майкла Пар...
Рипнули двері, й неголений суб’єкт увійшов у кімнату. Він легенько вклонився Рут, підійшов до вікна й сів на стільця, на якому вона сиділа дві хвилини тому.
Рут прикро повернула кнопку; гугнявий осікся, засичав і замовк; Конні подивився на неї: в її очах було сердите запитання.
— Цей верблюд, — пояснив Конні, — приїхав з Більшовизм: він не знає жадного слова по-англійському й навіть погано балакає по-руському. Він з якоїсь там їхньої республіки... екр... екреїніен вона зветься. Ви можете поводитись так, наче його тут немає у кімнаті. Він у мене ночував — шукає тут своїх земляків, чи що.
При слові «верблюд» Рут кинула гнівний погляд на Конні й перевела очі на суб’єкта. Суб’єкт стоїчно дивився у вікно.
— Ви зробили це умисне, — заявила Рут, — якби я знала, нізащо в світі я не зайшла б до вас.
Вона дістала з ридикюля люстерко.
— Я почула те, що мені було треба, і я йду. До речі, я згадала, що мені зовсім і не треба було вашої прекрасної радіоли. Раз, що я могла послухати об’яву в Бетті, а по-друге — я думаю, що я зовсім не запізнилась платити за об’яву, я певна навіть, що заплатила за три дні до строку. Прощайте, містер Стефен. — Рут повернулася йти.
— Люба Рут, — спромігся Конні сипло, — прошу вас усім, що вам дороге, усім на землі, вашим братом, якого ви шукаєте, зостаньтесь тільки на півгодини, благаю вас, зостаньтесь тільки на півгодини, я хочу, щоб ви побалакали з оцим... з цим чужоземцем. Ви зостаньтесь! Зостаньтесь, дуже гаряче прошу вас.
Очі Рут насмішкувато блиснули. Вона повернулась і сіла на краєць стільця.
Я слухаю, — сказала Рут, — але як же ви уявляєте собі мою розмову з цим, як ви сказали, «верблюдом», коли він ні слова не знає по-англійському. Я слухаю, що скаже цей неголений, неввічливий дикобраз.
Рут поклала ридикюль на стіл з радіолою, посунулась зручніше на стільці й приготувалась слухати.
— Бачите, Рут... міс Паркер... — сказав Конні, — він не знає ні слова по-англійському, це так, це правда, але я, я знаю трохи по-руському...
— Ви знаєте по-руському? Це новина! Де ж ви вивчились? Чи не в конторі Баррімора?
Конні стало значно легше на душі. Вона зостається. Якби вона знала, що вона остається для того, щоб побачити його тріюмф.
— Я трохи знаю по-руському, я вивчивсь по-руському в... однієї дівчини, — бухнув Конні нахабно. — Колемесалема-лейкум, — звернувся вій до суб’єкта.
— Лапа ту кен сиратата, — з готовістю одповів суб’єкт, повертаючись на стільці до Конні.
— Він каже, що з охотою розповість вам про Більшовизію, — пояснив Конні швидко. — Гайда Іван сані фюзеляж.
На обличчі Конні блищала сталева самовпевненість. Він безперечно дуже щасливо підібрав подібні слова. Суб’єкт одповів довгою промовою.
— Йому сподобалось у Більшовизії, — перекладав Конні. — Більшовики — бідні, але працьовиті. Розстрілюють там, щонайбільше, розтратників. Він дуже хоче повернутись назад... — перекладав Конні, не зупиняючись ні на секунду.
— Стривайте, — сказала Рут, — спитайте в цього дикуна, чи це правда, що в їхній країні жінок видають по ордерах, як хліб, кукурудзу і все таке?
Конні залопотів знову. Чужинець щось гаряче й пристрасно доводив.
— Він каже, що то неправда. Жінки живуть з чоловіками так само, як і в нас. Там тільки немає таких ідіотських обмежень, як є, приміром, хоч би тут у Штатах, хоч би тут, у Мільвокі, хоч би тут у сім’ї Паркерів, де вважають, що дочка не може вийти заміж, поки не одшукається брат.
— Це він теж вам сказав? — спитала Рут. — Чи це вже ви придумали самі?
Конні хотів сказати щось, але спинивсь: чужинець звівся на ноги й шукав свого бриля.
—Good bye[2], — сказав чужинець. Конні зирнув на Рут.
Рут підвелась і підійшла до чужинця.
— Ви прекрасно вимовляєте по-англійському! — сказала Рут.
— Непогано, — одповів чужинець добірною англійською мовою.
— Чи довго ви перебуваєте в Штатах? — запитала Рут.
— Я жив тут двадцять літ, я тут народився.
— Скажіть, — почала була Рут, але спинилась і повернулась до Конні. Конні душив сміх. Червоний, як парений рак, він схилився над столом і конвульсійно пересмикувався. Очі йому від натуги полізли рогом. Нарешті він не витримав і вибухнув гомеричним колосальним реготом. Він упав на стільця й молотив ногами по підлозі.
— Ідіот, верблюд, дикун, дикобраз, — повторював він, захлинаючись од сміху. — Ідіот, дикун, верблюд, дикобраз... Право ж, Рут, я думав, що ви розумніша все ж таки. — І Конні знову замолотив ногами по підлозі.
— Прощайте, Конні! — сказала Рут.
Конні опам’ятавсь і подивився на неї. Він так перелякавсь, що сміх йому враз пройшов. Він схопився й підбіг до неї. Рут узяла чужинця під руку:
— Ходім додому, голубчику! — сказала вона.
Спочатку Конні не зрозумів. Тон її голосу був наче веселий і м’який, і страшний зміст її слів не
