Так от, виступив доповідач, говорив різне, а потім в залі піднявся чоловік і назвав себе:
– Я – Саша Брянський. Саша Красний. Мене прийняли до Спілки письменників, коли мені було сто два роки.
Йому сказали:
– То ви підніміться на сцену.
На що він відповів:
– Я не буду підніматися. Мені сто чотири роки, мені підніматися нелегко. Я скажу звідси, і мене буде чути. Під час громадянської війни я служив в тому поїзді, який обслуговував Троцького. Я про нього зараз скажу. У нього ось тут (показує на куточок рота) був постійний тик.
НЕ РОЗПОВІВ, з статті С. Шестакова «Чорна таємниця Красного Саші»
Треба ж, літературні критики ось вже понад 80 років намагаються розгадати, як був убитий Сергій Єсенін, а про таємницю його загибелі привселюдно міг розповісти поет Олександр Брянський...
Міг, та не встиг, хоч і прожив Олександр Давидович довге життя. Помер Саша Красний зовсім недавно, в кінці минулого століття, так і забравши в могилу свою «чорну» таємницю.
...На схилі років він зізнавався, що проти Єсеніна була організоване справжнє переслідування, і як провидець він все зрозумів – поетові кінець. Були нібито йому відомі і мотиви вбивства, і навіть те, яким шляхом воно могло бути вчинене.
Але Олександр Брянський, він же Красний, так і не зважився на щиросерде визнання.
ПІДПИСУ З ОБЕРЕЖНОСТІ НЕ ПОСТАВИВ, зі спогадів О. Крушина «Саша Красний»
Робота з організації та підготовки кожного булгаковського вечора іноді тяглася роки, доки встановляться контакти з потрібною людиною... А потім з великими труднощами пов’язуємо терміни, тему і час семінару, можливості доповідачів чи гостей. Один з таких прикладів – майже 2-х річна моя дружба з Олександром Давидовичем Брянським.
...Саша Красний деякий час своїх стрімких кульбітів працював разом з Михайлом Булгаковим у знаменитому ЛІТО при Наркомосі, і навіть був завідувачем поетичним відділом, в якому числився Булгаков. Тому Сашко Красний був за меморіальну дошку Булгакову, але з умовою, що віділлють дошку і йому…
...Якось уночі у Саші пішла карта. Обіграв він одного більшовика начисто. Залишилися лише штани. Поставив той на штани. І штани пішли до Саші.
Той знімає і віддає штани, залишається в одних кальсонах, і лізе до кишені:
– Ось, – каже, – ордер на кооперативну квартиру. Ставлю!
І – знову Саша Красний на революційному коні. Забрав і штани, і ордер, а на наступного дня привіз на возі, що трапився, свій письмовий стіл і друкарську машинку з Малаховки на Малу Бронну, до будинку, де ще й підлоги не було, і поставив цей стіл на колоди в порожній квартирі. І став там днювати і ночувати і нікого не пускав.
Так Саша завоював квартиру і московську прописку. У цій квартирі я в нього й бував.
...А от підпису на колективному листі до Міністерства культури про вирішення питання про меморіальну дошку М. Булгакову, він з обережності не поставив.
КІНСЬКІ ЗУБИ, зі спогадів М. Гінденбурга «Уроки життя»
Дорогою з порту я ще не цілком усвідомлював міру свого нетерпіння, однак, як тільки переступив поріг будинку, зрозумів остаточно, що місячна розлука – межа можливого. Дружина розуміюче посміхнулася і зі словами «Ой, як спекотно, стала розстібати блузку. І саме в цю мить у дверях пролунав дзвінок. Я чортихнувся, але відчинив. Стрімко увійшов, вірніше, навіть увірвався шикарний рудий дядько з величезним, на півкімнати, букетом квітів. Рудим він був весь, навіть сорочка з якимсь самоварним відливом. І квіти в його руках палахкотіли, мов багаття.
– Боже, Сашо, навіщо такі витрати? – Запротестувала дружина, вдячно приймаючи квіти. – А взагалі дуже мило і навіть вдало, я ж тільки сьогодні, буквально щойно приїхала.
Прибулець тримався незалежно. Мене він наче й не помітив. А дружину мою обдарував не тільки квітами, але ще й сяючою перламутровою посмішкою, котра нагадувала рекламу зубної пасти.
– Знайомтесь, мій чоловік! – Поспішила сказати дружина.
Схоже було, що новоявлений шанувальник не чекав зустрічі зі мною. Проте він зберіг незворушність і з царственою великодушністю простягнув мені руку.
– Що ж, дуже приємно, д-дуже!
Настільки ж царствено наш гість відмовився від запропонованих йому кримських фруктів.
– Ні, ні, дякую! Я втамував спрагу серця, і це головне. На сьогодні досить.
Коли гість пішов, дружина пояснила, що це був Саша Красний, відомий в Одесі поет.
– Вперше чую про таку знаменитість, – сказав я якомога спокійніше.
– Ну от, нам ще не вистачає сварки, – образилась дружина. – Я ще в порту говорила тобі про нього. Ти, напевно, неуважно слухав. У Ялті його ім’я друкують на афішах аршинними літерами. Він жив у нашому
