У 1934 році бунтівний хірург повертається до Ташкента, але роботи для не благодійної особи немає, і велет медицини працює в районній лікарні в Андижані. Та все ж таки виходять у світ «Нариси гнійної хірургії», першим виданням. Праця стає науковою новиною. У 1935-1936 роках Войно-Ясенецький очолює в Ташкенті Інститут невідкладної хірургії, розробляє нові і нові операції. Та приходить зловісний тридцять сьомий. Професор знову за ґратами.
До поважного лікаря застосовують тортури. Слідчі допитують його на «конвеєрі», змінюючи один одного. «Я знову оголосив голодування, – згадував Валентин Феліксович. – Незважаючи на це, мене примушували стояти, вимагаючи визнання, на користь якої держави я шпигую».
ТВОРЕЦЬ ДОБРА, з статті митрополита Сімферопольського і Кримського Лазаря «Хірург-архієпископ»
Його тримали в Сімферополі, подалі від столиці. Не довіряли. Із сотень проповідей архієпископа було надруковано тільки деякі. Його головна богословська праця побачила світ лише через 17 років по смерті автора, в Брюсселі.
Спогади медсестри М. Г. Канцепольської свідчать, що в справах, які потребували моральних рішень, Валентин Феліксович поводив себе так, ніби поруч нікого не було. Він завжди стояв перед совістю сам один. І суд, котрим він судив себе, був суворіший за будь-який трибунал.
...У 1934 р. лікар І. М. Вороний з Києва хворій на уремію підсадив на ногу нирку свині. То була перша спроба трансплантації чужорідної ниркової тканини. Насправді не Вороний був перший, а Войно-Ясенецький, який у маленькій єнісейській лікарні (а не в київській клініці!) на десять років раніше виконав операцію, від якої розпочався відлік ери пересадок у тодішньому СРСР.
...Він нероздільний – професор-хірург Войно-Ясенецький і єпископ Лука. Монолітно єдиний у своєму головному прагненні – творити добро.
ДО СВІТЛА АБО ВІД НЬОГО, з статті П. Калиновського «Професор й архієпископ Лука Войно-Ясенецький. Про сенс життя й смерті»
Архієпископ Лука, сказавши про зміст нашого життя на землі, продовжує, говорячи, що в безсмертній душі людській після смерті тіла триває вічне життя й нескінченний розвиток у напрямку добра чи зла. Найстрашніше в цих словах архієпископа те, що в момент смерті тіла вже визначився весь подальший розвиток душі в напрямку до добра або зла. У загробному світі перед душею дві дороги до світла або від нього, і душа після смерті тіла вже не може вибирати дорогу. Дорога визначена життям людини на землі.
СВЯТА ДО СРІБЛА ЛЮБОВ, бувальщина
У питаннях совісті і віри в родині Войно-Ссенецких панувала повна свобода. Від церкви спочатку матір, Марію Дмитрівну, а унаслідок і інших відштовхнув випадок, який стався незабаром після смерті старшої доньки, сестри Валентина.
Як годиться за обрядом, мати принесла до храму таріль з кутею і срібні ложечки. Коли літургія закінчилася, вона заглянула до вівтара і обімліла: два священики мало не билися із-за її підношення.
– Все моє, все моє, – твердив один.
– Не віддам!– виривав таріль інший.
