Раїса Миколаївна була дівицею позитивна і не схильна до емпіреїв. Вона не проти була послухати вірш, присвячений сатані, але вимагала, щоб до чаю обов’язково були рогалики з маком та круглі булочки з кмином. Вона нічого не мала проти збочень Месаліни, але шлюбу без батьківського благословення не уявляла. Можете здогадатися, як кепсько почував себе Єрмил Сиволдаєв на самому порозі раю. Він любив Раєчку, як сорок тисяч братів любити не могли б, але настільки ж міцно любив він свою репутацію збоченця. Сорок тисяч молодих естетів не могли б любити так сатану і все сатанинське, як Єрмил Сиволдаєв.
У «Календарі письменника» уже промайнула погроза поки що у вигляді коротесенької замітки про те, що Сиволдаєв одружується по коханню. …Це все рівно, якби Нерон зробився попечителем дитячого притулку, так ще з християнської любові до малечі.
…Бідний естет клявся Астартою, що в гіршому становищі йому ще бути не доводилося.
Перед самим весіллям у нього відбулася з Раєчкою така розмова.
– Раєчко, – сказав Сиволдаєв, – я згодний заради тебе з усім. Згоден з фраком, з боярами, з каретою і навіть закускою. Згодний навіть, як це мені не огидно, прийняти від твого батька на 200000 карбованців акцій Мамалигінської мануфактури, хоча, не приховаю, волів би отримати грішми. Бачиш, на які жертви я готовий! Я згодний навіть на придане! Але, у свою чергу, молю тебе про одне-єдине: дозволь мені описати наше одруження у вірші, озаглавленому: «Наречена Люципера».
– Твоя ласка, – сказала Раєчка, – але тільки щоб рідні не впізнали в нареченій Люципера мене. Ти ж знаєш: мої рідні – люди богомільні.
– Не турбуйся, Раєчко. І ще молю тебе про одне: дозволь мені дати замітку в «Календар письменника» про наш шлюб.
– Як бажаєш, – мовила Раєчка, – але тільки з рідними моїми сам вже порозумійся: ти ж знаєш, вони люди відсталі.
Весілля зіграли пишно. Лише півчим Бог знає скільки заплатили, – зате вони й співали в святкових жупанах. Закуска дорівнювала будь-якому обіду. Гості зібралися перший сорт: були присутні навіть голова біржового комітету та член ради одного з міністерств.
А в «Календарі письменника» з’явилася така замітка:
«Вчора наш симпатичний збоченець Єрмил Сиволдаєв, засновник культу Люципера й Астарти (Іштар), вступив у містичний шлюб з дівицею Р. Г., однією з найвизначніших російських жриць хтивої фінікійської богині. Подробиці одруження ми не зважуємося передати, побоюючись переслідування за ст. 1001-ю та 63-ю. Після весілля молоді виїжджають в Індію».
Рідні Раєчки вжахнулися, але Єрмил Сиволдаєв їх заспокоїв:
– Господи, ну уявіть собі, що ви б видали Раєчку за офіцера. Повинні ви були б рахуватися з думкою офіцерів? Точно так само ви повинні рахуватися з думкою естетів, раз ви видали вашу доньку за естета.
Матуся Раєчки подивилася на двоспальне ліжко молодих, перевела погляд на лампадочку, запалену перед образом, і сказала:
– Боже ти мій, усі в них, як у людей. Усе добропристойно, шляхетно. То нехай собі пишуть. Може, Єрмилові заради його справи потрібно, щоб на нього наклепи зводили.
Через два місяці після весілля Раєчка почала шити льолі, а Єрмил Сиволдаєв сіл за нову книгу віршів, присвячену… демонові збоченості.
СТОРОННЄ РУКОДІЛЛЯ, з розвідки Г. Титової «Меєрхольд і Комісаржевська: модерн на шляху до умовного театру»
За звичаєм іронічний Волод. Азов описав єдність виконавської школи цілком вражаюче: «Він (Меєрхольд – авт.) розгубив хороших акторів і актрис, а ті, що залишилися, втратили під його керівництвом здатність жити на сцені». «Зате, – продовжував Азов, – набули балетних манер і акробатичних звичок, навчилися, як пані Мунт, яка грає роль Вендлі, обертатися навколо власної вісі і, як п. Давидовський, складатися навпіл і навіть втроє».
Далі Азов перераховує і деякі інші особливості виконавської техніки, засвоєної меєрхольдівськими акторами, – відсутність перевтілення, відсторонення побутової фактури мови (те, що іронічно назване критиком «наслідування голосу Петрушки»). Шкода, що він не розшифрував і «багато інших, цікавих, проте сторонніх для театру рукоділь» акторів.
ВЗЯВ З СОБОЮ П’ЄСУ АЗОВА, з листа С. Маршака К. Пєшковій від 28 липня 1915 р.
Новий Двір, Веліж, Вітебської губ.
Дорога Катерино Павлівно,
Пишу Вам з маєтку Вітебської губ., куди я приїхав після довгої подорожі – залізницею, пароплавом і кіньми. Живу я у милих моїх друзів, людей дуже хороших, і відпочиваю на славу. Захопив з собою Блека, а на додачу, до моєї скорботи, довелося захопити п’єсу Азова.
Я посилаю Вам і Максимові пару віршів. Я переписав би інші, проте
