Вчора їздив в Шах-мамай, маєток Айвазовського, за 25 верст від Феодосії. Маєток розкішний, дещо казковий; такі маєтки можна бачити, мабуть, в Персії. Сам Айвазовський… являє собою мішанину добродушного вірменчика з пересиченим арїхієреєм; переповнений власної достойності, руки має м’які і подає їх по-генеральськи. Недалекий, проте єство складне і достйоне уваги.
Одружений на молодій і душе красивій жінці, яку тримає в їжаках. Водить знайомство з султанами, шахами й емірами. Писав разом з Глинкою «Руслана і Людмилу». Був приятелем Пушкіна, проте Пушкіна не читав. У своєму житті він не прочитав жодної книги. Коли йому пропонують читати, він говорить: «Навіщо мені читати, якщо я маю власні погляди?».
ВСЕ ПЕРЕДАЮ ФЕОДОСІЇ, з заповіту І. Айвазовського
Моє щире бажання, аби будинок моєї картинної галереї в місті Феодосії з усіма в ній картинами, статуями й іншими творами мистецтва, що знаходяться в цій галереї, складали повну власність міста Феодосії, і в пам’ять про мене, Айвазовського, заповідаю галерею місту Феодосії, моєму рідному місту...
ДОЗВОЛЯЮ, бувальщина
Якось російський імператор Микола I запитав Айвазовського, де він черпає все нові й нові теми для своїх картин.
– Дитячі сни, я їх не забуваю дивитися, ваша величність, – відповів художник.
І почув:
– Дозволяю, дивися!
