Вся ця історія скінчилась (сподіваюсь - скінчилась) досить давно, й згадати зараз деталі практично неможливо, та й не дуже хочеться мені це робити. Біс його зна, навіщо я взагалі це згадую. Ніколи не відчував себе мазохістом, аж ось - підкидаю сам собі неприємні спогади. Навіщо? Гм... Ту дівку я зняв в барі, в центрі міста й признатися, власне й не сподіваючись на успіх - занадто вже гарна була цяцька, висока, струнка, ноги - хоч телевежі будуй за такими проектами, а груди взагалі... М-да... Але пика така вже горда, зманіжена, одразу видно - ціну собі знає, й менш ніж на "мерседесі" не підкотишся.
Але - хм... Вдалося. Я аж здивувався.
Посміхалась, дивилася зацікавлено, на каву погодилась і на коньяк теж. Хм... Ну, ляси точити я завжди вмів, видав спочатку щось на найнижчому рівні, анекдоти тобто, потім спробував трохи вище, кінець кінцем вона видала циттату з Джойса - я аж очманів. Ну хто зараз Джойса читає?! Та ще й дівка?! Та ще й гарна?! Хм... а скінчилось тим, що погодилась на коньяк і каву в мене.
Дурень я, дурень! Як казав один мій знайомий - не тією головою думав.
Ну та ладно.
Приїхали, значить, включив я музику, лазер, випили кави з коньяком, видав я ій сеанс хіромантії й з долонь перебрався потроху вище.
Хай йому чорт!!!
Коротше кажучи, через пару годин я відчув, що мої уявлення про секс значно змінилися. Чорт забирай, я навіть не думав, що так можна! А вже коли й сил не залишилось, вона щось таке зробила - там доторкнулась, десь поцілувала, ще десь язичком провела - й поїхали... на друге коло.
Яке там друге... Тут калькулятор потрібен, щоб порахувати. Й водночас я відчував, що шлюхою вона не була. Не знаю, як це пояснити. Це відчувалось. Я чув її всю, вважав її найближчим другом, не хотілося мати й найменшої таємниці від неї, й це було прекрасно, і я б з задоволенням залишив її з собою назавжди, але...
Але зась. Перекрити собі шлях, втратити ego... ні.
Я повинен бути вільним.
Ну й добре. Дякувати богові, це вже не проблема.
Хе-хе, богові, аякже... Досі б дякував, якби власної кеби на плечах не було. Й пістолета в кишені.
Але це все нюанси. Той дядько сам винен. Навіщо отак-от викобенюватись з своєю технікою?
Так от, копирсаючись у його спадку, знайшов я й цю штуку. Дівка прилад побачила - аж засвітилась. Як це я не помітив - біс його зна, досі не розумію. Та ще й взяв, дурень такий, й виклав їй все, як на тарілочці.
Так і так, кажу, робить ця штучка копії з мене. Копії з варіантами. Наприклад, мер міста - ну, майже я тобто, - має дещо кращі організаційні якосіті. Ще один "братчик" - так я їх називаю - той, що в Південній Африці чорних пострілює - так справжній Рембо. Це мені романтики колись захотілось. Й долярів.
Так от, розповів я їй про прилад, пояснив, де дістав, як розбирався, дещо прибрехав, звичайно, щоб показати, який я розумний. Взагалі-то там і розбиратись не було з чим - техніка розумна, береш в руки - сама підказує, що робити й як. Дещо подібне на наших комп'ютерах вже є - контекстний хелп зветься.
Дівка слухала - аж горіла, а коли я про заміжжя сказав - соромливо так зашарілася, обняла, притислась - я мало не зомлів, так це в неї гарно вийшло - й якось так хитро опинився мій копіювальник в неї.
Ну в неї - то й в неї. Хай побавиться. А я ж, значить, тим часом плани будую, в якому місті квартиру купимо, коли переїжджаємо - бо чотирнадцятий я в такому містечку - це занадто.
Коли дивлюсь - занадто вже впевенено вона той прилад крутить. Я сам так не вмію! Рипнувся забрати - а ні. Ворухнутися не можу. Аж зойкнув з переляку.
- Ну звичайно, - каже вона тим часом. - Наш варіатор. Варіатор, а не копіювальник. А з хазяїном що ти зробив?
І я проти волі, проти самого себе спокійно так і виклав - як убив, де закопав... Ну й взагалі все, навіть де тепер мої копії працюють, і яку ми капость наготували, виклав.
Ось так. Підсипала щось у каву, курва.
Коли розповідав, як трупа того на шматки різав - в неї аж сльози виступили - знала, мабуть того дядька, а може й любила.
Тьху! Влип.
А вона все дивиться в копіюваль... тьху, варіатор тобто, щось робить й бурмоче:
- Ніхто й не думав про таке використання, це ж відкриття, але ж буде тепер мороки з чисткою періоду, або й взагалі переписувати доведеться...
А їй хтось - чи щось - явно звідти відповідає, але я не чую, або не розумію.
Й тут вона помилилась. Розвернулась до мене спиною.
"Братчик" з Африки - яж їх всіх одразу відчуваю - одразу ж і допоміг, все-таки практика в нього чудова, підказав. І я, ледве ворушачись, спромігся все-таки на цю курву впасти.
Ну, дівка не дуже сильна, та й не чекала, впала, прилад випустила, я тут-таки від полону звільнився, довбанув її під ребра, в сплетіння, збив, а потім п'ятою в потилицю - аж захрустіло.
Дякувати знову ж таки тому "братчику" - вбивати він вміє.
А тут і ще один виліз. Той, що в безпеці працює, начальничок. Тікати, каже, треба. Судячи з усього, вийшли на тебе завдяки роботі приладу, отже роби швиденько ще одну копію, якщо зможеш, то одразу мертву, кидай поруч з цією сучкою - теж мені, Мата Харі! - відкривай газ, підпалюй свічку й тікай. Знайдуть "наші" - ще один братчик справу замне, знайдуть "їхні" подумають, що вона завдання виконала, прилад знищила й загинула.
Окей.
Я так і зробив.
Але копія вийшла чомусь жива й з пістолетом. Оце питання мене й мучить з того часу, та й мучитиме, мабуть, до смерті.
Хто? Хто з нас вистрілив першим?
