А почалось все чудово, аж занадто.
Компанія була невелика, але тепла й дружна, й стіл був на висоті, й хазяйка показала всю свою неабияку майстерність, а гості вміли відповідно цінити такі речі. Вино лилось, дещо міцніше теж не марнувалось, а винуватцю свята вже набажали стільки, що вистачило б й на таку саму компанію, й до того ж - він був певен цього - цілком щиро. Хтось щось, ляпнув з приводу їхньої останньоі "пташки", хтось майже серйозно обурився й почав доводити щось протилежне, на кілька хвилин спалахнула дискусія, але під демонстративно знудьгованими жінок згасла, як гас під струменем піни.
Це було нормально для такоі компанії. Всі любили свою справу, а чужі - тобто люди, що не цікавились Проектом - тут просто не траплялись. А як і траплялись - то ненадовго.
Та й жінки, власне кажучи, вже звикли, й ті погляди вміщали більше материнської поблажливости, аніж справжнього осуду - мовляв, ох уже ті чоловіки! й тут про свої нудні справи! та хай уже, що з них взяти - як діти...
"Нудні справи", тобто Проект годували й одягали всіх присутніх, й, слід зазначити, робили це непогано, й дещо виблискувало на вечірніх туалетах жінок аж ніяк не за гарні очі чоловіків, та й дві шеренги автомобілів, що стояли перед котеджем, теж впали не з неба, а втім, жінки є жінки, й все, що хоч трохи пов'язане з "залізяччям" з їхнього погляду пуста витрата часу, який "кожен порядний чоловік міг би провести в сім'ї, а не сидіти до ночі чорт-зна-над-чим".
Всі присутні пройшли свого часу такий іспит, а хто не пройшов - то таких тут вже й не залишилось. Тридцять три!
Він посміхнувся. Зовсім недавно святкували виділення коштів на Проект - він, власне, й не був ще тоді Проектом, мало не вчора були перший старт й перший - й останній поки що, тьху-тьху! - вибух, коли рознесло мало не половину заводу... - Що з тобою? - дружина схилилась ближче, ніжно провелапальцями по обличчю. - Щось не так?
- Ні, ні, що ти! Все прекрасно. Просто замилився.
...зовсім недавно вони познайомились, він був першим й поки що знову ж таки, тьху-тьху! - єдиним. Жінка була однією з небагаттьхо, що не ревнували до інших й до Проекту, хіба що зовсім трохи й напочатку...
- ...будь яка система - або стабільна, або нестійка. Якщо вона стабільна - то повинна мати й певну антисистему. "Пташка" не злетіла б, якби не "їхня" система ПРО. Бог не може існувати без Диявола. Якщо тільки рівновага руйнується - система починає рухатись, виникає Поступ й кожної наступної миті система перестає існувати, утворюючи щось нове, що з точки зору мешканців старої системи означає просто руйнування... Ого! Хто ж це там такий розумний?
Він прислухався. Дискусія сплахнула в сусідній кімнаті. Тема була цікавою, але хтось іх вояк - літуни, виконавці, що з них взяти? - звернув увагу присутніх на те, зо дами занудьгували й хочуть танцювати.
Ну й ладно. Танці - то й танці. А далі вже було просто нецікаво. Потанцювали, випили, потім ще й ще. Всі розмови звелись на те, хто з ким, та скільки разів, та як саме. Хтось крадькома поцілував хазяйку, а та не дуже й опиралась, аргументуючи лише тим, що мовляв, он чоловік побачить. Потім почали зникати поодинокі парочки... Він вийшов на ганок. Поглянув назад - музика, шум, збуджені жінки притискаються до першого-ліпшого, запах поту й вина, а тут, просто над головою, холодно палали зірки, такі рідні, близькі - й недоступні.
- Ящик! - сказав чоловік. Сказав, хоч вже багато разів зарікався це робити.
- Слухаю! - голос був сухий і спокійний, й долинав звідусіль й нізвідки водночас.
- Дай прогноз. Глобальний.
- Ядерна війна через шість років. Загибель цивілізації, потім людства, як біологічного виду. Кліматичні зміни в напрямку...
- Досить.
Запала гнітюча пауза, лише десь у кузах ритмічно потріскувала гілка й ледь долинав хрипкий шепіт.
- Покажись.
Щось невловиме, мінливе, неймовірно чуже й від цього жахливе згустилось й виринуло просто з повітря, завмерло в повній нерухомості - чи в безперервному русі? - осліпило нестрпним сяйвом - а можливо, повною тьмою. Людські очі не могли б бачити _ц_е_й_ тим більше не здатен був людський мозок _т_а_к_е_ осмислити й навіть істоти з півмільярдом років керованої еволюції за плечима не могли довго витримувати контакт з власним створінням.
От вам і "просто машина". Хм... "Вам". Кому це - "вам"? Всі здохли невідомо скільки пульсацій Всесвіту тому.
Хай йому чорт! Ящик, ну де, в чому знову допущено помилку? Чому всі ці цивілізації або заклякають в повній нерухомості, або гинуть, або починають молитися на мене? Я їх створив, я обережно підкинув мислення хай йому чорт, яку легенду вони створили з цього? Навіщо? Чому ж все так?! Чому жодна з них, буквально жодна з цих банд, не може жити нормально, як... як.. як ми до твого створення, Ящик?
Він сплюнув.
- Зникни! Й... Й вимкну к бісу все це хазяйство!
Щ_о_с_ь_ зникло.
- З яким сценарієм? - знову почулось нізвідки. - Потоп, вогнена злива, пошесть, космічна катастрофа...
- Ні за яким. Набридло. Просто вимкни. Земля зникла. Й пропало Сонце. Й перестала існувати Галактика. Й весь Всесвіт стягнувся в єдиний атом. Як і мільярди разів перед цим. Він знову залишився сам. Він - і Ящик. Жива істота - й комп'ютер. Суперістота - й супермашина. Все, що залишилось від величної колись цивілізації.
Як і мільярди разів перед тим.
Й ця спроба виявилась невдалою. Незначне, зовсім крихітне передозування емоцій, інстинкти - на якусь невловиму дрібку стійкіші, ніж треба - й це людство все одно б скінчило самогубством. Ящик не помиляється. Проклятий ящик!
"Нестійка, схильна до поступу система..."
Тьху!
Ну як, як зробити систему схильною до поступу, але стійкою протягом хоча б з мільйонів років, без дикості й саморуйнування, але й без рабського поклоніння?
Навіть Ящик - проклятий ящик! - не може точно розрахувати баланс.
Або не хоче. Власне кажучи, він нічого не хоче. Машина, що з неї взяти. Хоч й всемогутня й всевідаюча.
Як не крути, а залишається одне. Пробувати, пробувати, й знову ж таки пробувати. Кінець кінцем з цього щось вийде. А коли я перестану бути самотнім, таким жахливо самотнім... Ящик можна й вимкнути. Або знищити.
Кінець кінцем... Чого-чого, а часу ми маємо цілком досить.
- Правда, Ящик?
