Досі Кікудзі завжди пам’ятав, що Фуміко — донька пані Оота. Тепер він забув про це.
Раніше його чарувала схожість доньки й матері. Йому здавалося, ніби пані Оота якось незбагненно перевтілилась у Фуміко. Тепер Фуміко була тільки Фуміко.
Нарешті Кікудзі вирвався з огидної чорної опони, що затуляла йому світ.
Невже його врятувало гріхопадіння чистої Фуміко?..
Фуміко не опиралась, опиралася тільки її чистота.
Він побоювався, що цього разу прокляття ляже на серце важчим тягарем, а вийшло навпаки — душа мовби очистилась. Сталося чудо: отрута, ужита у великій кількості, вилікувала хворого.
З контори Кікудзі подзвонив у крамницю, де працювала Фуміко. Вона казала, що влаштувалась у крамниці оптового продажу вовняних тканин у районі Канда.
Але там її не було. Кікудзі прийшов на роботу невиспаний. Мабуть, і вона довго не могла заснути і лише над ранок поринула в глибокий сон. «А може, через сором не може поткнутися з дому?» — подумав Кікудзі.
Він подзвонив ще раз, після обіду, але Фуміко не було, і він попросив у продавця її домашню адресу.
В її вчорашньому листі, мабуть, була нова адреса, але ж вона порвала його й поклала в кишеню.
За вечерею зайшла мова про її роботу, і Кікудзі запам’ятав назву оптової крамниці. А от на домашню адресу не звернув уваги. Мовляв, навіщо вона йому, коли Фуміко поселилася в його серці?
Після роботи Кікудзі розшукав будинок за парком Уено, де Фуміко наймала кімнату. Вдома її теж не було.
На порозі Кікудзі зустріла дівчинка десь років дванадцяти, в матросці, — видно, ще не встигла переодягнутися після школи. Вислухавши Кікудзі, вона зникла в кімнаті, потім вийшла і сказала:
— Оота-сан нема вдома ще зранку. Вона сказала, що вирушає з подругою в подорож…
— У подорож?.. — перепитав Кікудзі. — Вирушила в подорож? Вранці? О котрій годині? І не сказала куди?
Дівчинка зникла в кімнаті, та за хвильку з’явилася знову. Стала віддалік, наче побоювалась його, і сказала:
— Я точно не знаю. Бо і моєї мами ще нема вдома…
У дівчинки були ріденькі брови.
За ворітьми Кікудзі озирнувся. Шукав очима кімнату Фуміко, але так і не знайшов. Двоповерховий будинок був досить пристойний, з невеличким садком.
Кікудзі згадав слова Фуміко: «Смерть іде за нами по п’ятах», — і в нього задерев’яніли ноги.
Він вийняв хусточку й витер піт. Так несамовито тер обличчя, що кров, здавалось, відринула з голови. Хусточка потемнішала, стала вологою. Тепер холодний піт поповз по спині.
— Не можу повірити, що вона померла! — мовив він сам до себе.
Як же Фуміко могла померти, коли його самого повернула до життя?..
А чи не було її вчорашнє хвилинне розслаблення провісником смерті?
А може, ту свою слабкість, як і мати, Фуміко вважала непоправним гріхом?
— Зосталася на мою голову тільки Курімото… — ніби випльовуючи злобу в обличчя уявному ворогові, проказав Кікудзі й поспішив у затінок дерев парку Уено.
Примітки
Токонома — заглибина в стіні, де вішають какемоно — японську картину або каліграфічний напис на довгастій смужці шовку чи паперу.
Табі — шкарпетки з окремим великим пальцем, пошиті з цупкої матерії.
Орібе — чашка в стилі Орібе Фурута, відомого майстра чайної церемонії XVI століття.
Сен-но Рікю (1521–1591) — видатний майстер чайної церемонії; епоха Момояма — 1574–1602 pp.
Нономура Содацу (?–1643) — відомий японський художник.
Мінамото Мунеюкі (?— 939) — японський поет-класик.
Кі-но Цураюкі (?—945) — японський поет-класик, укладач знаменитої збірки «Кокін-сю» (905).
«Сіно» — глечик у стилі Сіно Сосіна (1441–1522), відомого майстра чайної церемонії.
Рйоню (1756–1834) — видатний майстер керамічних виробів.
По-японському іпомея — асагао, тобто «обличчя ранку».
Мідзуя — кімнатка для миття чайного посуду.
«Карацу» — керамічні вироби з міста Карацу і його околиці.
Примітки
1
В Японії площу кімнат вимірюють на татамі. Одне татамі — 1,5 м2.
(обратно)
