Рубаї [Омар Хайям] (fb2) читать постранично, страница - 3
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
Цвет фона черный светло-черный бежевый бежевый 2 персиковый зеленый серо-зеленый желтый синий серый красный белый
Цвет шрифта белый зеленый желтый синий темно-синий серый светло-серый тёмно-серый красный
Размер шрифта 14px 16px 18px 20px 22px 24px
Шрифт Arial, Helvetica, sans-serif "Arial Black", Gadget, sans-serif "Bookman Old Style", serif "Comic Sans MS", cursive Courier, monospace "Courier New", Courier, monospace Garamond, serif Georgia, serif Impact, Charcoal, sans-serif "Lucida Console", Monaco, monospace "Lucida Sans Unicode", "Lucida Grande", sans-serif "MS Sans Serif", Geneva, sans-serif "MS Serif", "New York", sans-serif "Palatino Linotype", "Book Antiqua", Palatino, serif Symbol, sans-serif Tahoma, Geneva, sans-serif "Times New Roman", Times, serif "Trebuchet MS", Helvetica, sans-serif Verdana, Geneva, sans-serif
Насыщенность шрифта жирный
Обычный стиль курсив Ширина текста 400px 500px 600px 700px 800px 900px 1000px 1100px 1200px Показывать меню Убрать меню Абзац 0px 4px 12px 16px 20px 24px 28px 32px 36px 40px
Межстрочный интервал 18px 20px 22px 24px 26px 28px 30px 32px
арабської - буквально: учетверенний. Це власне перська форма поезії, що з'явилася в IX столітті. За словами Артура Арберрі, метр рубаї не збігається ні з одним з метрів, до яких зверталися арабські поети.
Шамсі Кайс пише про рубаї наступне: «І шляхетні й простолюдини були приголомшені цією формою; і грамотні і безграмотні полюбили її рівною мірою; і аскет і розпусник користувалися нею; вона сподобалася і побожному і грішному; люди, позбавлені слуху, нездатні відрізнити вірша від прози, що не підозрювали про існування метра і наголоси, танцювали, співаючи рубаї; глухі, не здатні відрізнити звуку труби від крику віслюка, люди з мертвими серцями, віддалені на тисячі миль від насолод звуками струн лютні, були готові продати свої душі за рубаї. Багато хто з дівчат, ув'язнених в гаремах, через любов до рубаї розбили на шматочки двері та стіни своєї невинності; багато з матрон через любов до рубаї навік втратили спокій ».
Омар Хайям
Рубаї
Переклад Василя Мисика
* * *
1
Цей гордий небосхил, байдужий лиходій,
Ще жодному із нас не підживляв надій:
Де знайде зігнуту під тягарем людину,
Іще один тягар він накидає їй.
* * *
2
Ні, не гнітять мене перестрахи й жалі,
Що вмерти мушу я, що строки в нас малі:
Того, що суджено, боятися не треба.
Боюсь неправедно прожити на землі.
* * *
3
Як жалко, що мені, прихильнику вина,
Дістався цей калам* і келія тісна!
Ти висох молячись, а я в шинку промок.
Зате для мокрого й геєна не страшна!
* Очеретяне перо.
* * *
4
Коли єство моє ліпив Творець із глини,
Зарані відав він про всі мої провини.
Якщо від нього й гріх, чому мене він хоче
В день суду ввергнути в палаючі глибини?
* * *
5
Настало свято. Злих думок воно
Немало зборе.
Підчаший ллє у піалу вино,
Ясне й прозоре.
Намордник посту, молитов оброть
Це свято зніме
Із тих ослів, що ждуть його давно...
О горе, горе!
* * *
6
Єсть бик у небесах, Волосожаром зветься;
Є й під землею бик, що бачить не дається.
Хто ж оком розуму погляне, той помітить,
Що посередині табун ослів пасеться.
* * *
7
Недоброзичливість ніколи не могла
Узяти верх: до злих вертались їх діла.
Я зичу благ тобі - ти зла мені бажаєш:
Ти благ не діждешся, я не побачу зла!
* * *
8
Шукай людину скрізь: на бідному постої,
У закутку нужди і в пишному покої.
Одна душа жива за сто Кааб дорожча!
Чому ж ідеш до них? Шукай душі живої!
* * *
9
Коли у небуття і ймення наше кане,
Не згасне сонечко у небі полум'яне.
Нас не було, та світ не був від того гірший;
Він не погіршає й тоді, як нас не стане.
* * *
10
Хіба не дивно, що пани чиновні,
Самим собі нудні, хоч горді зовні,
До кожного, хто здирство зневажає,
Такого пишного презирства повні?
* * *
11
У кого кожний день в запасі півкоржа,
У кого свій садок і хата не чужа,
Хто в рабстві не родивсь і сам рабів не має,
У того світлий зір і радісна душа.
* * *
12
О світе! Знаєш сам, які твої діла!
Сидиш недвигою у башті гніту й зла!
Одним добро даєш, а іншим - лихо! Тільки
Це й знаєш ти, осел! Ні, гірший від осла!
* * *
13
О Доле! Бідний нам ти приділяєш пай!
Звільни ж мене з тенет, за ворога не май!
Якщо ти з дурнями й низькими накладаєш,-
Ну що ж, тоді й мене за йолопа вважай!
* * *
14
Ті, що поклони б'ють, наслідують