КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Поезії [Іван Якович Франко] (fb2) читать постранично, страница - 15


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

їх біг, лю­бов­но їх леліяв,
Мов пер­ли мно­гоцінні, їх зби­рав
В один вінок. Лук­рецій і Джор­да­но,
Сервет і Таціт, Соцін, Ціце­рон
І Лукіан і многі-многі інші.
Старі й новії вільно­думці, чесні
Борці свобідної, плідної мислі,
І їх ве­ликі спільни­ки - учені -
Відкривачі, дослідни­ки при­ро­ди -
Колумб, Ко­пернік, Кеп­лер, Тіхо Бра­ге -
Ось спільни­ки мої, мої май­ст­ри
І вчи­телі!
Та я не вдо­вольнив­ся
Їх світлим то­ва­рист­вом, їх сло­ва­ми,
Що покріпля­ють ду­ха, мов уліті
Вода по­го­жа. Мов шпіон воєнний,
Розвідав я безст­раш­но і ста­ран­но
Табор во­ро­жий, про­ко­павсь терп­ли­во
Крізь ту го­ру ту­ма­ну та безг­луз­дя,
Що звесь тра­диція цер­ков­на. В’ївся
В отих прос­лав­ле­них отців цер­ков­них -
Тертулліана, Йва­на Зла­то­ус­та,
Григоріїв аж трьох і Ав­густіна,
Єроніма й Аквінсько­го То­му.
Провчив со­бо­ри їх і ри­ту­али,
Слідив єре­тиків ос­тан­ки, з жа­лем
Поклонювався тіням Бар­де­за­на
Та Ма­не­са, Пе­лагія та Цельза,
Своє зав­зят­тя гар­ту­вав у крові
Вальденсів, альбігой­ців та мо­рисків,
При сто­сах, на кот­рих горіли ясні
Зірниці дум­ки вільної - Мо­лей,
Джордано та Сер­вет і мно­го інших.
Та й се ще все ме­не не вдо­вольни­ло,
І по­за світ жидівсько-хрис­ти­янський
Я ви­летів, пров­чив Ко­ран ту­рецький,
Хапав звістки про Буд­ду, Зо­ро­аст­ра,
Ваала і Мелькар­та, Озіріса
Й Ізіду, про Кон­фуція і Тао
І про ті темні, ди­вог­лядні віри
Людей півди­ких, що га­дю­кам слу­жать,
Медведів, риб та кро­ко­дилів чтять,
Що мо­ляться до птахів, до каміння,
Дерев та рік, що бо­га сво­го б’ють,
Коли їм просьби не спов­ня. Усе те
Я прослідив, наскільки міг. Я пильно
Прислухувався повіркам лю­дей
Освічених, що, мов не­до­бит­ки
Замерклого по­ганст­ва й ди­кості,
Осталися до на­ших ще часів.
І ба­чив я, як лю­ди вірять в сни,
В приміти, в добрі й злії дні, у вплив
Планет і зір, у ча­ри і зак­лят­тя.
І ось се все я звів уку­пу, стяг
Всі до­ка­зи, яки­ми спо­конвіку
Змагались лю­ди до­ка­зать собі
Існування богів, од­но­го бо­га, -
І всі ті до­ка­зи на прах роз­бив.
У сімде­сят сім тез зібрав я їх,
І кож­да з них, на до­ка­зах опер­та,
Кінчиться ок­ли­ком гор­дим, побідним,
Мов го­лос труб воєнних: N o n e s t D e u s [3].
Та не до­сить, що ту свя­ту, най­ви­щу
І все­мо­гу­чую істо­ту я
Зіпхнув з прес­то­лу, що й прес­тол її
І не­бо все у безмір світо­вий
Розвіяв, - я на тім не зу­пи­нив­ся.
Я й при­вид сам най­ви­щої істо­ти,
Ту фікцію зловіщу та кро­ва­ву,
Що звуть Єго­ва, Ал­лах, Бра­ма, Зевс,
Ра, Ба­аль, Фе­тиш, Бог, - я розібрав
Її по ни­точці і по­ка­зав,
Що не ся фікція, не жа­ден бог
Не сот­во­рив з нічо­го чо­ловіка
На об­раз свій і на свою по­до­бу,
Але про­тив­но, чо­ловік тво­рив
Богів з нічо­го, все на об­раз свій
І на свою по­до­бу. Чор­ний негр
Творив їх чор­них, лю­доїдів бог
Був лю­доїдом, мно­го­женців бог
Був мно­го­жен­цем, бог злодіїв крав,
А бог філо­софів ви­сокі ду­ми
І за­гад­ки ви­ду­му­вав, ро­бив
З людьми екс­пе­ри­мен­ти ра­хун­кові.
Non De­us ho­mi­nem sed ho­mo De­um
Ex ni­hi­lo cre­avit [4], - в сих сло­вах
Лежить здо­бу­ток весь моєї праці,
Науки й дум­ки. В них Аме­ри­ка
Моя, і з ни­ми пе­рей­де в по­томність
Ім’я моє. За них ко­лись по­том­ки
Благословить бу­дуть ме­не, пос­тав­лять
В ряді побідників ве­ли­ких, що
Помалу, крок за кро­ком, увільня­ли
Людей від спо­конвічних пут, від тьми
І вар­варст­ва. О, щоб хоч в віщім сні
Я міг зир­нуть на ті ча­си, ко­ли
Се ви­леліяне ди­тя моє,
Сей скарб душі моєї бу­де міг
Свобідно, яр­ко в со­няч­но­му світлі
Пишатися! Ко­ли у шко­лах діти,
На тор­жи­щах до­рослі мужі яв­но,
Свобідно змо­жуть пов­то­рять те сло­во!
Ох, та да­ле­кий ще, ма­буть, той час!
І не Мой­сей я, щоб з верш­ка го­ри
Зирнути міг в обіця­ную зем­лю,
В кот­ру ве­ду лю­дей, а сам ніко­ли
Ввійти не мо­жу. Скорб­на до­ля на­ша,
Людей, що прок­ла­да­ють но­вий шлях
Будущини, відвічні ска­ли лом­лять,
Обалюють відвічнії за­по­ри.
Вони зви­чай­но, як Сам­сон той, ги­нуть
В мо­мент побіди і не ба­чать навіть
Побіди тої. Хрис­то­фор Ко­лумб
Вертав в